В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Смирнов А. В. Справедливость (опыт контрастного понимания) // Средневековая арабская философия: проблемы и решения. — М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1998. — С. 269. — Режим доступу: http://smirnov.iph.ras.ru/win/publictn/ph_copy/sprav.pdf. У класичній арабо-мусульманської культурі основний зміст поняття «справедливість» передається словами «адл» або «адала», які поєднують у собі значення «істинності», «усе- редненості» і «права-обов'язки», яких немає в західноєвропейському розумінні справедливості. Тим більше, що істинність тут розуміється як «твердження» і «непорушність», посередність - як «спосіб цього твердження» і «право-обов'язок» як те, «чим конституйований кожен вузол владно-управлінської структури» [А. В. Смирнов]. Необхідно відзначити, що в західному розумінні «право» як одне з основних значень справедливості, протистоїть «обов'язку» і з ним несумісне. Східне ж розуміння включає в значення справедливості «правозобов'язання» саме як щось єдине. Сенс справедливості тут у серединності, в середині, де «гармонізуються два протистояння, ... дві відокремлені та проти- ставлювані ... одиниці зливаються, щоб утворити осмислену єдність ... Якщо використовувати образ чашкових ваг ..., то можна сказати, що увагу західної свідомості звернуто на самі чашки та їх уміст, а класичного арабського - на усереднюючий і врівноважуючий стрижень. У першому випадку сенс у тому, щоб одне зрівнялося з іншим ... У другому випадку важливий сам факт врівноваженості протилежного, який можливий лише за рахунок центрування й усереднювання стрижня: як саме двоє протиставлюваних можуть бути пов'язані з урівноваженою єдністю» [Средневековая арабская философия: проблемы и решения. — М.: Восточная литература, 1998. — С. 292]. Тому «несправедливість» є відхиленням від серединності в ту чи іншу сторону, коли одна зі сторін пригнічує іншу, при цьому відбувається й «затемнення» істини. Справедливим є «найкраще з можливого», але це не «максимум», як на Заході, і не «найбільше», а «найсерединне», «справедливе серединно» по суті своїй, - це середина між надлишком і нестачею, максимумом і мінімумом. Узагальнюючи, можна сказати, що «справедливість» тут - це не спосіб зрівняти шанси окремих атомів суспільства, які прагнуть до максимізації своїх «доходів» (і тому неминуче входять у суперечність один з одним, оскільки максимізувати їх не можна інакше як за рахунок іншого); справедливість - це модус помірного і злагодженого життя. Справедливість, як «адала», багато в чому зводиться до підтримки гармонійності, як є в наявності, а не досягається» (Александров Ю. В. Там само. — С. 17-18).

Маляренко В. Т. Правосуддя // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 50.

Сірий М. І., Тертишник В. М. Судочинство // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 718.

Про ці підходи і їх застосування, див., напр.: Бігун В. С. Людина в праві та науках про право: три загальнонаукові підходи до дефініції // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). Матеріали Першого всеукраїнського «круглого столу» (м. Львів, 16-17 вересня 2005 р.). — Львів: Край, 2006. — С. 37—42.

«Дескриптивний підхід» у цьому розумінні слід відрізняти від «дескриптивного підходу» в розумінні теж описового, що протиставляється підходу «нормативному». Так, якщо дескриптивний підхід відображає реальність правосуддя, яким воно є, то нормативний - яким повинно бути відповідно до певної норми - моралі, права тощо. Такий підхід і розмежування теж застосовується в дослідженні.

Порів.: Стовба О. В. Правова ситуація як онтологічна основа правової реальності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. - Х., 2005. - С. 10.

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — С. 61.

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. — Чернівці : Рута, 1999. — С. 200.

Див., напр.: Бабкін В. Д. Теоретико-методологічні засади дослідження історії права // Ювілейний збірник, присвячений до 75-річчя академіка Ю. С. Шемшученка (робоча назва). — К.: «Юридична думка», 2010 (виходить друком).

Бабкін В. Д. Взаємозв'язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 56. Детальніше про дискусію щодо співвідношення та розмежування предметів філософії та теорії права читайте в підрозділі, присвяченому філософії правосуддя як напряму філософії права (висвітлено погляди низки правознавців, як-от Д. А. Керимова, М. І Козюбри, а також бачення дискусії в німецькій та американській філософсько-теоретичній літературі).