В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. — К., 2004. — T. 4 : Н-П. — С. 552. Слово СЖДЪ «загальноприйнятої етимології не має»; «здебільшого виводиться від індоєвропейського *somdhos «спільний розгляд, спільне судження, примирення», давніше «складене, зібране», утвореного за допомогою префікса *som (з праслов’янської so «cy-») від основи *dh(e)- «класти, ставити; робити, чинити; говорити» (з праслов’янської *deti «класти», українського діти). Етимологічний словник української мови. — К., 2006. — Т. 5: Р-Т. — С. 467.

Див. напр.: Стовба О. В. Фундаментальна онтологія правосуддя // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / А. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович, В. С. Смородинський, О. В. Стовба / В. С. Бігун (відп.ред.). — К., 2009. — С. 98 (О. Стовба зазначає: «Аналізуючи етимологію слова «правосуддя», дослідники завжди чомусь звертали увагу насамперед на «право». «Суддя» залишалося поза увагою. Ця складова завжди пов’язувалася у вітчизняній теорії з державним посадовцем, який має певну компетенцію відповідно до «права». Проте, якщо зупинити цю інерцію мислення, можна побачити дещо інше. «Правосуддя» є не що інше, як «право-суддя» — право судити. Відповідно до ст. 22 Конституції України, права людини, передбачені розділом ІІ цієї Конституції, не є вичерпними. Отже, можна припустити, що і в звичайної людини є право судити».)

Дудаш Т. І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2008. — С. 5. Див. також: Дудаш Т. І. До питання про етимологію праворозуміння // Проблеми філософії права. — 2003. — Том I. — С. 163-166; Проблема праворозуміння: мовнономінаційний аспект (за матеріалами дослідження індоєвропейської мовної сім’ї) // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Том IV- V. — С. 125-134.

Дудаш Т. І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження: автореф. ...— С. 3, 5.

На це систематично звертає увагу проф. П. М. Рабінович: «якщо поняття відображає (властивості явищ певного роду), то слово - позначає(ці властивості та саме поняття про них). І якщо правильне поняття може бути тільки одне, то слів (чи інших знаків), які його позначають, існує стільки, скільки існує мов - природних чи штучних, тобто дуже багато». Категорія праворозуміння покликана охопити роз’яснення стосовно того, що ж становить собою право. Такою є категорія праворозуміння, як «відображення у людській свідомості за посередництвом поняття «право» того явища, яке є корисним для задоволення потреб існування й розвитку суб'єкта». Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. — Вид. 10-е, доповнене. — Л., 2008. - С. 11-12.

Лащенко Р. Лекції по історії українського права. — Прага, 1923-1924. — Ч. 1 : Княжа доба. — 1923. — С. 22 («Коли в судах Речі Посполитої Польської, де й існувала, де і животіла ще ідея права, то не на шляхецьких земських і городських судах, не в методичних софістичних промовах «прокураторів» ..., то тільки на судах копних, народніх, що одбувалися «подле обичаю давняго». Нехай те право, та Правда, і були, може занадто грубі, суворі, на погляд наш, нехай апарат суду народнього був, може і занадто тяжкий, але його рішення «водлуг права староданяго», відбивали в собі у той вік, у той час, дійсну і живу ідею правосуду»; І суди в Росії - треба їм видати справедливість - в справах цивільних широко користувалися цим [не писаним, звичаєвим] право в інтересах правосуду»); Ч. 2: Литовсько-польська доба, вип. І : Пам'ятники права. — 1924. — С. 64 («Душою справи видання статуту [Вислицького 1347] був сам король, який мріяв про те, щоби поставити в краю правосуд на певну височінь»).

Правительствующаго Сената, 1864. — Уставъ гражданскаго судопроизводства. — C. 2. (п. 10 Устава: «Воспрещается останавливать рішеніе діла подъ предлогомъ неполноты, неясности, недостатка при противорічія законовъ. За нарушеніе сего правила виновные подвергаются ответственности, какъ за отказъ въ правосудіи»).

Зокрема, зазначається: «... [проекты уставовъ] вполні соотвітствують жселанію НАШЕМУ водворить въ Россіи судъ скорый, правый, милостивый и равный для всТхъ подданныхъ НАШИХЪ, возвысить судебную власть, дать ей надлежащую самостоятельнсть и вообще утвердить въ народ НАШЕМъ то уваженіе къ закону, безъ коего невозможно обществевенное благосостояніе и которое должно бать постояннымъ руководителемъ дійствій всТхъ и каждаго, отъ высшаго до нисшаго» // Судебные уставы 20 ноября 1864 года. — Санктпетербургъ: Типографія Правительствующаго Сената, 1864. — C. II.