В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Для прикладу, з-поміж багатьох справ, оберемо так звані «справи» В. Чорновола, а також його публіцистичні праці. Передусім працю «Правосуддя чи рецидив терору?» (Див.: Чорновіл В. М. Твори: В 10 т. / Міжнародний благодійний фонд Вячеслава Чорновола / А. Пашко (голова редкол.), В. Чорновіл (упоряд. та комент.) — Т. 2 : Правосуддя чи рецидиви терору? Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»). Документи та матеріали 1966-1968 рр.. — К. : Смолоскип, 2003 — 905 с.). Іронічна значимість та оцінка праці В. Чорновала: «До речі, Шевченківська премія вручена Вячеславу Чорноволові й за твори «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму», за які його засудили 1967 року до 3-х років ув'язнення» (Там само. — С. 23).

Як відзначає В. М. Литвин, «зібраний матеріал документально засвідчував аморальність правоохоронних органів і розкривав неправедний механізм політичних репресій» (Литвин В.М. Дисидентський рух // Литвин В. М. Історія України з найдавніших часів до 2004 року. - К., 2007. - Режим доступу: http://www.lytvyn-v.org.ua/history_of_ukrame/mdex.php?artide=ch5_r11_p4).

У цій праці, з-поміж іншого, «автор, використовуючи епіграфи здебільшого із законодавчих документів, викриває радянську систему за переслідування мислячих людей, зазначаючи, що влада не дотримується навіть власних законів. Як документальне підтвердження своїх думок подає матеріали в Додатках, які засвідчують безглуздість покарання. Сюди ввійшли заяви української інтелігенції на захист заарештованих, матеріали першого суду над самим Чорноволом, документи з-за ґрат ув'язнених та несподіваний для КГБ запис суду над Озерним» (Там само. — С. 14).

У роботі критикується антигуманний формалізм, водночас виявляється надія на гуманність. Так, у супровідному до праці «Правосуддя» листі Прокуророві Української Радянської Соціалістичної Республіки та Голові КДБ при Раді Міністрів УРСР, В. М. Чорновіл «Та вам байдуже до людських драм, до деморалізуючої дії страху, що холодною гадюкою вповзає не в одну українську родину. Для вас існує нібито тільки закон. Тож гляньмо на те, що діється тепер в Україні, з погляду соціалістичної законності. Сьогодні вже вистачає матеріалу для висновків. Надсилаю свої замітки не тому, що надіюся переконати вас і пом'якшити долю заарештованих і засуджених. Ви вже відучили людей від таких наївних сподівань. Але не заявити свого ставлення до того, що відбувається, - значить стати мовчазним співучасником сваволі» (Там само. — С. 75).

Йшлося про порушення букви й духу радянських законів. В. Чорновіл у супровідному листі Першому секретареві ЦК КПУ тов. Шелесту П. Ю. писав: «Дізнавшись про зміст закритого листа ЦК КПУ, я вирішив надіслати Вам свої замітки про грубі порушення норм соціалістичної законності, які я два тижні тому надіслав голові КГБ при Раді Міністрів УРСР тов. Нікітченкові та Прокурору УРСР тов. Глухові. Якщо, незважаючи на таємне слідство й таємні суди, стало відомо стільки фактів грубого порушення букви й духу радянських законів, можна собі уявити, скільки їх було насправді...» (Там само. — С. 76).

«Я звернувся за поясненнями до юристів. Вони знизували плечима: за Кодексом суд у даному випадку ніби має бути відкритим, але кожного разу сам суд вирішує, яким йому бути. Така відповідь мене не задовольнила. Як це так: закон говорить одне, суд може вирішувати інше... Тоді я вдався до законів сам. Стаття 20 Кримінально-процесуального кодексу така, як має бути кожен закон: ясна й недвозначна. Ніяких інших законів про гласність судового розгляду я не знайшов Якщо є якісь таємні розпорядження, то чому вони таємні?» З останнього слова В. М. Чорновола на суді 8.VII.11966). Там само. — С. 205).

Опрацьовуючи численний маси літератури на тему правосуддя, натрапляємо на книгу спогадів Петра Кекіша «Поза межами правосуддя» (Кекіш П. Поза межами правосуддя / Beyond the bound of legality. — Торонто-Львів : Бекскид Графікс Лтд., Б.р. [1986>] — 115 с.), Автор написав її, щоби «залишити нашим нащадкам, в даній формі, деяке поняття про наше життя». Оповідається авторська історія зустрічі з радянською системою судочинства, а відтак і надлюдських страждань - на каторзі. Автор, молодий тернопільський учень-старшокласник Бережанської гімназії, арештований весною 1945-го року, після поневірянь по пересильних тюрмах, потрапляє під суд. Прислухавшись до поради старшого співкамерника «щоби спасти своє життя, ти мусиш підписати їм те, що вони вимагають», він «підписав наскрізь фальшивий свій протокол».