В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Не кожному судилося дожити до звільнення. Самого ж автора звільнили від ув'язнення в 1955 році.

Наостанок Петро Кікіш пише: «Хочеться вірити, що дедалі людство стане мудрішим, справедливішим і милосерднішим і подібні, описані тут людські трагедії, вже не матимуть місця в новій майбутній історії. Тоді наші далекі нащадки читатимуть ці рядки, як страшну казку, в яку мабуть і не всі з них повірять».

Відомий британських совєтолог Р. Конквест у праці «Правосуддя та правова система в СРСР» (1968) у цьому зв'язку зазначав: той «факт, що радянське право «завжди виявляє свою класову, політичну природу» означає, що визначення злочину та здійснення правосуддя самі продовжують залежати від мінливих політичних критеріїв. Право ніколи не може бути остаточним гарантом у радянських умовах... Як регламентуючий механізм, він, зрештою, регламентує правосуддя не в інтересах індивіда чи інших об'єктивних норм, але, переважно, в інтересах радянської держави та комуністичної партії, які вважаються найвищим утіленнями індивідуальних і колективних складових суспільства». Justice and the Legal System in the USSR / ed. by Robert Conquest. — London ; Sydney ; Toronto : The Bodley Head, [1968]. — P. 21.

Зайчук В. Г. Самый демократический в мире. — К., 1981. — С. 32 («Буржуазна пропаганда намагається представити суд присяжних як «суд вулиці», який, начебто, носить демократичний характер. Проте досить звернути увагу на явно недемократичний характер призначення присяжних, щоби побачити класову сутність такого суду. Наприклад, у США присяжні засідателі обираються не населенням, а підбираються. Кандидатури повинні відповідати певним цензовим умовам, при цьому цей добір проводиться за участі судових клерків, суддів та інших чиновників).

Власов В. И. Философия правосудия в диалогах. — М.: РАГС Издательство, 2010. — 335 с.

Колоколов Н. А. О праве, суде и правосудии. — М. : ЮНИТИ, 2008. — 688 с.; Судебная власть как общеправовой феномен. — М.: «Юрист», 2007. — 328 с.

Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 511 с.

Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К. : Ін Юре, 1997. — 20 с. — (Бібліотечка «Нова Конституція України»); Марочкін І. Є., Сібільова Н. В., Тихий В. П., Москвич Л. М., Русанова І. О. Організація судової влади в Україні: навч. посіб. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / І. Є. Марочкін (ред.), Н. В. Сібільова (ред.). — Х. : Право, 2009. — 184 с.

Старченко А. А.; Философия права и принципы правосудия в США. — М.: «Высшая школа», 1969. — 120 с.; Логика в судебном исследовании. — М. : Госюриздат, 1958. — 233 с.

Прилуцький С. В. Незалежність суддів - умова справедливого правосуддя // Незалежність суддів: міжнародні стандарти та національна практика: Навчально-практичний посібник / Луць Л. А., Савенко М. Д., Городовенко В. В., Прилуцький С. В. (та ін.); Центр суддівських студій, Всеукр. незалеж. суддів. асоц. — К. : Поліграф-Експрес, 2008. — 128 с. — С. 5-18; Москвич Л. М., Подкопаєв С. В., Прилуцький С. B. Статус судді: Питання теорії та практики. — Х. : ВД «ІН- ЖЕК», 2004. — 358 с.

Селіванов В. М. Право і влада суверенної України. Методологічні аспекти / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва / О. Д. Святоцький (наук. ред.). — К. : Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. — 723 с.

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — 655 с.

Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. — К.: Праксіс, 2008. — 344 с.

Шевчук С. Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні. — К. : Реферат, 2007. — 640 с.; Шевчук C. Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні. Видання друге. — К. : Реферат, 2010. — 640 с.

Фурсов Д. А., Харламова И. В. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по гражданским делам. Том первый: Теория и практика организации правосудия. — М.: Статут, 2009. — 524 с.

Див. дет.: Смородинський В. М. Ідея правосуддя в історії правової думки // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення. — К., 2009. — С. 46-60.

Питання внеску М. М. Сперанського (1772 — 1839) у розвиток філософії та теорії судочинства варте окремої зауваги. Так, під час обговорення проекту цієї монографії в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України твердження автора про «судовий внесок» М. М. Сперанського, зокрема до майбутньої судової реформи 1864 року, було сприйнято (щоправда, не всіма правознавцями) як «незадовільне». Проте, сама історія підтверджує тезу автора. Так, ще в 1803 році М. М. Сперанський за дорученням Олександра І підготував «Записку об устройстве судебных и правительственных учреждений в России». Ця робота стала знакової як для кар'єри М. М. Сперанського, так і для історії російського державного будівництва. Відзначаючись системним викладом, вона справила вплив і на майбутню судову реформу. Як відзначає сучасний російський історик права С. І. Сперанський, «державно-правові ідеї Сперанського і здійснені ним перетворення у різних галузях державного управління виявилися значущими не тільки для свого часу, але зберігають актуальність і для сьогодення. Сучасні юридична та політична науки і практика постійно стикаються з проблемами, подібними до тих, які вирішувалися Сперанським на початку XIX ст. Це такі найважливіші питання держави і права, як адаптація принципу поділу влади і створення системи відокремлених органів законодавчої, виконавчої та судової влади ...» (Сперанский С. И. Учение М. М. Сперанского о праве и государстве : автореферат дис. ... кандидата юридических наук : 12.00.01 / Ин-т государства и права РАН Москва, 2003. — 22 с. — С. 3). Див. також: Сперанский С. И. Учение М. М. Сперанского о праве и государстве. Ось-89, 2004. — 224 с.; Ефремова Н. И. Судоустройство России в XVIII - I половине XIX вв. (Историхо-правовое исследование). — М., 1993.