Юлия Буйских - «Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології

Ідея переформатувати частину моєї кандидатської роботи і матеріалів з міфологічної тематики, які я збирала в наступні кілька років після її захисту, написати книгу в науково-популярному стилі, зробивши її доступною для ширшої аудиторії, належить Геннадію Боряку, а також колегам із проекту «Likбез. Історичний фронт» Євгену Синиці та Кирилові Галушку. Без їхнього настійливого переконування мене в тому, що за цю справу варто братися, я б ніколи не повернулася до «нижчої міфології».

Моїм науковим пошукам у тематиці «народного християнства» та подальшому дослідницькому ухилу в антропологію релігії сприяло знайомство та натхненне спілкування із Ольгою Бєловою (Росія), Альоною Боганєвою (Білорусь) та Магдаленою Зовчак (Польша), за що я їм щиро вдячна.

Без теплої та щирої заангажованості вчителів, колег, моєї родини та моїх неймовірних, чудових друзів у підтримці, здійсненні творчих задумів та реалізації планів авторський внесок у цю книгу був би значно скромнішим.

Останнє слово подяки я адресую майбутнім читачам книги і сподіваюся, що кожен із них знайде у ній щось цікаве для себе.

Зізнаюся, що коли видавництво запропонувало мені співпрацю над цією книгою, моїм найпершим імпульсом було відмовитись, адже поставлене завдання не викликало в мене достатнього ентузіазму через низку причин: дисертацію з відповідної теми в цілком традиційному етнографічному нурті я захистила вісім років тому 1 1 Буйських Юлія. Нижча міфологія в системі традиційного світогляду українців (кінець XIX – початок XXI ст.): Дис. … к. іст. наук. Рукопис. – К., 2010. – 251 с. ( Тут і далі прим. авт. ) і вже відійшла від цієї проблематики, зосередившись на релігійності в конфесійно змішаних локальних спільнотах на польсько-українському пограниччі 2 2 Bujskich J. Stereotypy wyznaniowe i wierzenia mitologiczne o «swoich» i «obcych» na Polesiu Zachodnim Ukrainy: przypadek wspólnot protestanckich // Slavia Orientalis. – 2016. – Tom LXV, NR 1. – S. 106—129; Buyskykh I. Pomiędzy pamięcią a granicą: Ukraińska pielgrzymka na Kalwarię Pacławską // Etnografia Polska. – 2016. – Vol. 60. – S. 43—62. . Крім того, за останніх кілька років з’явилася низка добротних етнографічних праць на міфологічну тематику – як дисертаційних (Д. Троцан, А. Ніколаєва 3 3 Троцан Дарина. Образ дороги в системі традиційних уявлень українців (XIX – початок XX ст.): Дис. … к. іст. наук. Рукопис. – К., 2013. – 232 с.; Ніколаєва Анна. Апотропеї та нормативи у повсякденному житті українців Полісся (кінець XIX – початок XXI століття): Дис. … к. іст. наук. Рукопис. – К., 2014. – 341 с. ), так і монографічних (Н. Левкович 4 4 Левкович Надія. Народна демонологія Бойківщини. – Львів: СПОЛОМ, 2015. – 228 с. ), нарешті, існує якісне науково-популярне видання, написане етнологом (В. Галайчук 5 5 Галайчук Володимир. Українська міфологія. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 288 с. ). Отож, створення нового тексту, присвяченого традиційним віруванням та уявленням українців, не було нагальною потребою. Я також вважала, що науково-популярна книга, присвячена міфологічній проблематиці, не буде затребувана, бо українське суспільство вже мало б пройти через етап архаїзації суспільно-політичного життя й позбутися такого характерного для епохи 1990-х замилування «архаїчністю», «традиційністю», «язичницьким корінням» багатьох явищ сучасної культури.

Врешті, я сподівалася, що соціум встиг розчаруватися в плеяді «велесознавців», «спеціалістів із етногенезу» та інших «міфологів» 6 6 Наукова критика міфотворців, які вдавалися до сміхотворних «реконструкцій давнього світогляду українців» почалася ще наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр., про що буде сказано далі. На це було звернено увагу навіть у деяких університетських підручниках, таких як, наприклад: Борисенко В. Традиції та життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців. – К., 2000. – С. 6. Однак широкого розголосу ця проблема не набула, на жаль, і досі. , які займалися профанацією науки, студіюючи відверту підробку – «Велесову книгу» 7 7 Першою працею, яка розвінчувала «автентичність» «Велесової книги» як начебто джерела, була стаття Л. Жуковської: Жуковская Л. П. Поддельная докириллическая рукопись (К вопросу о методе определения подделок) // Вопросы языкознания. – 1960. – № 2. – С. 142—144. Найповніше ж зібрання міждисциплінарної критики цієї підробки було опубліковане тут: Что думают ученые о «Велесовой книге». – СПб.: Наука, 2004 – 238 с. Див. також джерелознавчу критику «Велесової книги» авторства Л. Клейна: Клейн Л. Воскрешение Перуна. К реконструкции восточнославянского язычества. – СПб.: Евразия, 2004. – С. 115—123. і засмічуючи інтелектуальний простір України текстами, не обтяженими науковою аргументацією 8 8 Див., наприклад: Лозко Г. С. Волховник: Карби язичницького віровчення: Правослов: Молитви до рідних богів. – К., 2001. – 144 с.; Лозко Г. С. Коло Свароже. Відроджені традиції. – К., 2004. – 224 c.; Войтович В. М. Амазонка. Богиня-Діва-Воїн. – Рівне: Видавець Валерій Войтович, 2008. – 924 с.; Войтович В. Генеалогія богів Давньої України. – Рівне: Видавець Валерій Войтович, 2007. – 556 с.; Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с. (Варта уваги фахова критична рецензія Василя Балушка на цю книгу: Балушок В. Думки з приводу нової книги про українську міфологію. Рец. на Войтович В. Українська міфологія. – К., 2002 // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 1—2. – С. 94—97.) . Підкреслю, що я говорю зараз не про явище «неоязичництва», яке, поділяючи думку М. Гримич, вважаю самобутньою та яскравою субкультурою із власним світоглядом, однак не релігією 9 9 Гримич М. Нові старі боги (з приводу книги Марії Лесів «Повернення рідних богів: сучасне українське рідновірство як альтернативна візія нації») // ЕІНЄ. – 2014. – Вип. 43. – С. 158. . Утім, не можу оминути увагою той факт, що деякі представники цієї субкультури, маючи наукові ступені та університетські посади, безвідповідально впроваджували особисті світоглядні ідеї у видання вищої школи 10 10 Найяскравіший приклад такого псевдонаукового популізму під «дахом» «українського народознавства»: Лозко Галина. Українське народознавство. Вид. 5-те зі змінами та доповн. – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – 512 с. , внаслідок чого такі єретичні для академічної науки максими, як «Україна – прабатьківщина аріїв» чи «Берегиня – богиня- захисниця народу», з’являлися на сторінках «ваківських» видань та університетських підручників. За словами історика С. Савченка, сучасна квазінаука, що ґрунтується на неоміфології, успішно мімікрує під науку, а її представники «одержують наукові ступені, займають високі посади в офіційній науковій ієрархії, впроваджують свої ідеї через офіційні інституції в масові підручники та намагаються перетворити маргінальний статус своїх концепцій на магістральний і навіть обов’язковий» 11 11 Савченко С. В. Девіантна наука, космічна енергія та козацькі оселедці // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: міжвуз. зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Ліра, 2014. – С. 275. . Попри усвідомлення цієї невтішної ситуації я досить довго заспокоювала себе думкою, що такими сучасними міфами захоплюються лише нечисленні маргінали, «любителі старовини» і, можливо, деякі групи неоязичників. На жаль, ці сподівання не виправдовуються, а визнана в міжнародній науковій спільноті фальшивка – «Велесова книга» – продовжує фігурувати на безлічі інтернет-ресурсів, які містять матеріали для шкільної підготовки з української літератури 12 12 Наприклад: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrlit. net/zno/8.html; http://ukrclassic.com.ua/katalog/usna-narodna-tvorchist-ta-davnya-ukrajinska-literatura/1608-velesova-kniga. . Все ж таки в офіційних програмах підготовки учнів до ЗНО цієї підробки немає, однак це не зменшує її популярності. Про цю проблему, між іншим, уже неодноразово говорили раніше 13 13 Гірік С. Наук-поп як зброя проти псевдонауки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/05/3/83395/ (03.09.2017); Залізняк Л. Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи // Археологія. – 2002. – № 4. – С. 88—97; Новітні міфи та фальшивки про походження українців. – К.: Темпора, 2008 [Електронна версія]. Режим доступу: http://www.e-reading.mobi/bookreader.php/1013874/Novitni_mifi_ta_falshivki_pro_pohodzhennya_ukrainciv.html (29.09.2017); Струк Елена. Сотворение славян. Как археолог Евгений Синица ищет корни и разрушает мифы [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://focus.ua/long/391942/ (24.02.2018); Гордієнко Я. Errare humanum est: 50 нарисів з українського примарознавства. – К.: Дуліби, 2014. – 215 с. , проте належного резонансу як у суспільстві загалом, так і у вужчому академічному середовищі ці дискусії не мали.