Юлия Буйских - «Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології

Висловлюю вдячність співробітникам кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на якій я писала й захищала магістерську та кандидатську роботи (2006—2007 рр. і 2007—2010 рр. відповідно), а також тим викладачам, які підтримували мене впродовж восьмирічного перебування на історичному факультеті.

Відомо, що процедура захисту дисертації в реаліях української пострадянської гуманітаристики в більшості установ є неприємною бюрократичною процедурою, з наукою мало пов’язаною. Тож, згадуючи кандидатську, хочу подякувати тим ученим, які були поряд і підтримували мене: моїм науковим керівникам – Валентині Борисенко та Мирославу Борисенку, а також опонентам дисертації – Олександру Курочкіну та Аллі Дмитренко. Їхні зауваження, коментарі й побажання придалися мені в подальшій роботі. Аллі Дмитренко я також завдячую участю в експедиції до Волинської області в 2010 році, під час якої я отримала важливий польовий досвід.

Моє професійне зростання відбувалося серед етнологів, із якими я працювала майже чотири роки (жовтень 2010 р. – серпень 2014 р.) у відділі «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. З багатьма колегами мені пощастило їздити в експедиції в різні регіони України – від Донецької до Чернівецької областей, набуваючи неоціненного досвіду. Зокрема велику подяку за натхненні розмови, віру в розвиток критичних підходів у нашій дисципліні та дружню підтримку в складних умовах пострадянської академічної дійсності висловлюю етнологам Наталії Гаврилюк, Лідії та Аліні Артюх, Олені Боряк, Інні Щербак, Олександру Курочкіну, Тетяні Величко, Олені Соболєвій, Олені Таран, Олександру Васяновичу, Тіні Полек, Світлані Маховській, Марині Курінній, антропологу Сергію Сегеді, а також фольклористці Ірині Коваль-Фучило. Не можу не згадати словом вдячності також Галину Довженок і увесь колектив наукових архівних фондів рукописів та фонозаписів ІМФЕ, де мені завжди були раді й допомагали в пошуках потрібних джерел.

Подякувати хочу також колективу наукової бібліотеки Інституту археології НАНУ під керівництвом Вікторії Колеснікової, де я часто працювала.

Хочу висловити подяку моїм одеським колегам-етнологам, передусім Олександру Прігаріну, під керівництвом якого мені довелося попрацювати у двох експедиціях. Цей досвід був неоціненним для мене з огляду на можливість досвідчити поліфонічність етнографічного поля в етнічно та релігійно різнорідній Одеській області.

Я також вдячна моєму другові Олексію Купченко-Гринчуку за організацію польового етнографічного виїзду до Хмельницької області в 2009 році, що уможливив для мене роботу з надзвичайно цікавими людьми та отримання багатющого емпіричного матеріалу.

Найщирішу та найтеплішу подяку складаю Ростиславу Омеляшку – директору Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф – за надану мені безцінну можливість збирати матеріал у складі комплексних історико-етнографічних експедицій, якими він керував на теренах Центрального й Західного Полісся України в 2008—2012 рр. Подвижницька діяльність Центру від початку 1990-х роках була спрямована на вивчення й системну фіксацію культури мешканців уражених Чорнобильською катастрофою районів українського Полісся. Я глибоко ціную те, що свого часу мала змогу долучитися до цієї команди й бути частиною поліських експедицій. Висловлюю величезну вдячність усім тим колегам із Києва, Рівного, Луцька та Львова, з якими мені довелося познайомитися та працювати разом у експедиціях Центру, ділячи побут, досвід і поле, – Аллі Українець, Аллі Дмитренко, Роману Радовичу, Олексію Нагорнюку, Сергію Ципишеву, Наталі Лещенко та багатьом іншим.

Утім, найтепліші слова подяки я б хотіла сказати колегам, які за довгі роки знайомства з поліських експедицій, польової роботи та наукової співпраці стали моїми старшими друзями і вчителями – Олені Боряк та Олесі Бріциній. У них я навчилася багатьом необхідним речам – як теоретичним, так і практичним, – яких мені бракувало під час навчання в університеті. Своїм фаховим становленням я завдячую їхній справедливій та гострій критиці, вдумливому небайдужому коментуванню моїх думок і текстів, постійній дружній підтримці та непохитній вірі у мої сили навіть тоді, коли я сама в собі зневірювалася. Саме Олена Боряк спонукала мене врешті-решт повернутися до теми дисертаційної роботи, яка в певний момент перестала мене цікавити, опрацювати її та підготувати хоча б частину до видання. Тож доведення цієї справи до завершення є багато в чому її заслугою. Окрему вдячність Олесі Бріциній та Олені Боряк належить висловити також за прискіпливе прочитання цього тексту й зауваження та коментарі, які допомогли зробити його кращим.