Мирослава Горностаева - Життєпис Білого Ворона

Наступні кілька днів я провів у своє задоволення. Багато спав, вимагав від свого Кеяна , аби той приносив мені сніданок до ліжка… Довго і зі смаком обідав… Привів до ліжка дівку — хвала Богам, досить симпатичну, і наказав їй прийти ще наступного вечора. Вечорами напивався і плакався до порожніх пляшок в дусі Келата Веркіна, а також співав «Хай Бог береже Імператора трон», і навчав тієї пісні свого глухуватого слугу. Коли Кеян почав щось виводити, немилосердно перебріхуючи слова і мелодію, я хльоснув його по обличчю… Ця сценка була нами обговорена ще в Предславі, і Веданг сам наполіг на тому, аби я бив по-справжньому… В результаті, Кеян лікував на кухні синці, прикладаючи до них підсмажену цибулю, і жалівся куховарці на свого «скаженого моанця», котрий не платить йому грошей і немилосердно б’є… Словом — все було як слід.

З Ведангом ми майже не розмовляли… Я маю на увазі — як приятелі. Окрім цього заїзду, я ще тинявся й по іншим шинкам, витворяючи там те саме. Я сподівався, що на мене вийде вербувальник… Мусить вийти… В останньому звіті звідси саме й говорилося про отаких як я панків, котрі з’являлися в Шоршоні, а потім зникали невідомо куди… Не крізь землю ж вони провалювались… За нами зараз могли стежити, перевіряючи, тож панібратство з лакеєм могло комусь видатись дивним. Я звик до подібної гри, але боявся за Веданга… Він міг зреагувати на щось не так, як мав би це зробити забитий кедазький напівкровка. Однак Мечислав грав, наче в Імператорському театрі. Добре грав… Я потиху ним пишався.

І ось — нарешті! Рибка клюнула! Під час чергового обіду, коли я ще був з виду тверезим, до мене підсів чоловічок у витертому камзолі. Чи-то підсудок, чи-то стряпчий… Відрекомендувався він Хаором Ліріним, тутешнім правником. Ну, Хаор, так і Хаор… Ми поставили одне одному по келишку. Кеян поштиво стовбичив у мене за спиною, допомагаючи слузі шинкаря мене обслуговувати. Хаор окинув оком його обличчя з великим синцем на вилиці, і спитав задумливо:

— Де ви доп’яли такого молодця? Зараз важко знайти доброго лакея. Навіть кедаги розпустилися вкрай… А це у вас хто? Хетанський напівкровка?

— Напевне, — сказав я, — хлопець є байстрюком.

— Але ж у нього і пика, — похитав головою Хаор, — страхіття якесь.

— Добре відганяє кредиторів, — хмикнув я

— А багацько їх набралося?

— Вистачає… Маєток мій залишився у Тарзі… Сам ледве живий вибрався… Два літа переховувався в Зелеміню, у приятелів, а нині довелося тікати і звідти. Все сподівалися — нас захистить Імперія… Захистила… Ех!

— Можна, — загадково мовив Хаор, — заробити трохи грошей…

— Що пан говорить! — обурився я, — я не стряпчий, а моанський дворянин!

— Шляхетним способом, мій пане, — заспокійливо мовив Хаор, — Мечем… У вас статура військового…

— Служив в Північних Ровтах, поручником Пелланського полку. Відставили опісля поранення…

— Придушували повстання Раліна?

— Атож… Поранено мене було на Пелланській кризі, - я рвонув на собі сорочку, показуючи шрами від куль, — повернувся додому, а там… Вірите, мій пане, я дивом врятувався… Ці дикуни різали усіх підряд… Уявляєте — напасти на сплячі казарми… Звірі! Пси! А мене трохи не прикінчили власні кріпаки. Утік в самій білизні… Я не можу… Кеяне !

Веданг підійшов до мене, боязко втягнувши голову в плечі.

— Ось подивіться на це одоробало, — продовжував я свою п’яну сповідь, — тупа скотина… Напівхетанець… І отакі там нині правлять… На коліна, сучий сину! Кажи — ти моанець?

— М-моанець, — пробурмотів юнак, опускаючись біля моїх ніг.

— Брешеш, паскудо! — гаркнув я, — ти — бидло чорномазе! Кажи, хто ти є?

— Бидло, — покірно повторив «лакей», — як скажете, мій пане…

Я пнув «слугу» ногою і звелів забиратись. Хаор ледь усміхнувся.

— Пане, — мовив, — до речі — з ким маю…

— Зоот Клівзін, — буркнув я, наче вистигаючи від раптового нападу гніву.

— Пане Клівзін, — вкрадливо мовив Хаор, — приходьте сьогодні ввечері до церкви святого Кеяна. Скажете там священику, що ви від мене.

— Чи вимолю я там трохи дзвінкої монети? — поцікавився я

— Авжеж, — всміхнувся Хаор, — приходьте обов’язково.

У своїй кімнаті я ще довго розпікав Кеяна , потім звелів йому сісти на підлозі й начищати мені чоботи. Обдивився стіни, двері й присів поруч з напарником.

— Як ти, — прошепотів, — все гаразд?

Веданг звів на мене очі, в яких палахкотів багряний вогонь.