Мирослава Горностаева - Життєпис Білого Ворона

— Починати тоді потрібно з Повелителя, — хмикнув я, — а за мене він знає?

— Ні, - мовив батько, — я все те у серці носив… І думав, що воно розірветься. Та менше з тим… Словом, Верес мені не наступник… Горицвіт… Твій Горицвіт, синку, прекрасний вчений-практик, а в реальному житті забуває, де поставив на ніч свої черевики. Залишаються Влад з Ігворром, але ж вони ще зовсім юні… Їх ще довго навчати… А до того — я на війні, синку. Без права на відпустку й відпочинок.

— Добре, — зітхнув я, — наказуйте, Князю …

— Поїдеш до Страгії, - мовив батько, — і подивишся, що там затівається. Напарника даю тобі не простого — князя Мечислава Ведангського.

— Чому саме його? — спитав я оговтавшись.

— У нього, синку, теж є деякі особливі здібності. І він нагадує з обличчя кедага. Він бойовик, не розвідник, тому тримай його в шорах. Мені потрібно, аби оті невідомі задуми моанців ви виявили тихо і без зайвого шуму. Не потрібні мені розпачливі зойки в Моані, що ельберійські, тобто хетанські, терористи орудують північніше від страгійських боліт. «Меч Ельберу» може витягти з людини відомості так, що вона того й не помітить. Він теж зростає на силі, хоч, ясна річ, і повільніше за Вогнедана, бо ми не ризикнули ще й його стимулювати. Словом — бери Мечислава, і в дорогу. Вони зараз якраз у Зелеміні — Повелитель робить об’їзд провінцій. Обидвох попереджено. Охорону любого брата Мечислав передовірить пардам.

До Зелібору я прибув за тиждень, надвечір. Повелитель мав бути тут, якщо не подався кудись іще… Зелемінь був важкою провінцією… Пан князь Фотін наробив тут цілі гнізда моанських сіл, переселивши сюди з Півночі скуплених гуртами кріпаків. Багато було мейдистів, серед яких хтось уже розпускав чутки про звіра, прекраснішого за денницю… По містах — повно дженджиків. Частина з них, як я уже казав, дременула на північ, але частина затаїлась і вичікувала. Злочинність тут теж була традиційно вища, ніж у інших князівствах — недарма Зореславу так потрібен був Звід Законів. Словом, молодому Лемпарту дістався важкий спадок, а Вогнедан навідувався сюди дуже часто.

У княжому замку Зелібору мене сповістили, що Повелитель тут, і йде нарада. Я сів у приймальні на кріселко, привітався поглядом з Вереном та Горяною і приготувався чекати. Парди відповіли мені тихим мурчанням.

За дверима княжої вітальні було тихо. Якось — аж занадто тихо. Потім двері розчинилися і з них вийшли Зореслав з Рогволодом. Постояли… Відітхнули…

— Виявляється, — мовив князь Зореслав яким — то очманілим голосом, — що все, що я зробив сьогодні, я мав зробити ще вчора…

— Знаєте, — озвався Сережень, поправляючи розкошланого чуба, — шкода, що мене не бачить зараз мій ротний… Він завжди говорив: «Чорра Сереженін, як так виходить, що вас не можна дістати до живого?»

— Отож бо, брате, — сказав Зореслав, — це тобі не Зелемінський полк. Ходімо… Виїдеш сьогодні ж…

Вони пішли, навіть не помітивши, що у приймальні хтось є. Ого… Повелитель зволять гніватись… Я ніколи ще не бачив розгніваного Вогнедана. Озлобленого, переповненого ненавистю — бачив… Розгніваного — ні…

Вогнедан зустрів мене приязно… Лице його було спокійним і погідним. Прочуханка, яку він завдав зелемінцям, зовсім не відбилася на його обличчі. Я оповів йому про завдання Ольга і попрохав дозволу взяти з собою Дракона.

— Я знаю, — кивнув Повелитель, — і дозволяю… Тільки прошу вас, стрию Білозіре, наглядайте за ним… Він мені брат… Більше ніж брат… Половина моєї душі…

Від правителя я подався до кімнат, які займав Мечислав. Дракон сидів за столиком і щось писав… Побачивши мене — усміхнувся.

— Батьку Білозіре! — мовив, — я весь — увага! Вогнедан сказав мені, що мене зараховано до «тіней», і що ви — мій зверхник!

— Авжеж, — мовив я, — а що тут була за прочуханка? Зореслав з Рогволодом випали з приймальні, наче хлібини з печі…

— О, — скривився Мечислав, — Зелемінь… Все цей Зелемінь… Аби мені тут довелося княжити, я б посивів. В Старому Веданзі теж клопоту вистачає — один Радин чого вартий, але це… Ну ось дивіться… Кедаги… У них по обидва боки кордону — родичі… Снують туди-сюди, дізнайся, спробуй, чи воно в гості до рідних приїхало, чи ще чогось… А сварив Повелитель Зорика за релігійні заворушення. За внутрішню безпеку князівства відповідає Рогволод, а він, видно, щось проґавив… Хтось наплів селянам-мейдистам, що їхні церкви будуть перетворювати на язичницькі храми. Воно б і варто, бо частина церков — це перебудовані опісля завоювання наші храми. Але Вогнедан говорить, що краще побудувати два нових, ніж відібрати один старий… Він же — чули чи ні — оголосив рівні права для всіх сповідань… Хоч в пророка Огаму віруй — ніхто тобі слова не скаже… А Зореслав з Рогволодом спізнилися трошки… Не розіслали гінців, аби розтлумачили людям усно, а надіслали укази на голів міст і сільських старост. Про оту рівність сповідань… А у мейдистів знаєте ж як? Або вони на коні, і душать всіх інших, або прагнуть опинитися на землі і жадають мучеництва. І хтось їх ще добряче накрутив, бо тут у нас таке було…