Георгій Гуревич - Інфра Дракона

Говорив він, як заведено було в першій чверті століття: договорюючи кожне слово до кінця, без цих новомодних скорочень і префіксів, що відскакують і гуляють абияк по реченню.

— Моя мати зараз у Єгипті з онуком, — сказав я. — Вам потрібна її адреса?

Новоприбулий простягнув до мене руки:

— Павлику! (Я вирячив очі. Вже років двадцять ніхто не називав мене Павликом.) Як виріс! Зовсім дорослий! Не впізнаєш мене? Втім, я сам себе не впізнаю. А пам’ятаєш: «Дідусю, до тебе прийшов хворий»?

— Радій Григорович? Коли ж… А дідусь також повернувся? Ну розповідайте, розповідайте все по черзі.

— Цим письменникам я руки-ноги переламав би, — так почав Блохін свою розповідь. — Розмалювали: космос, геройство, орли-капітани. Можна подумати, там малина з шоколадом. А насправді в’язниця — тридцять років зі строгою ізоляцією. Спаленька — три метри на три, гамак, столик, шафа. За стінкою — обсерваторія, машинна і півкілометра баків з пальним. Хочеш — гуляй уздовж баків, хочеш — натягай скафандр і перекидайся у просторі. А потім знову три метри на три, гамак, столик і шафа. І пітьма й зірки, зірки й пітьма. У перші дні, звісно, забавно. Земля, коли дивишся на неї ззовні, такий собі глобус на півнеба! Старт, гуркіт, тягар, невагомість. Відтак Місяць — інший глобус, поритий віспою. Космодром на зворотному боці. Тяжіння в шість разів менше, стрибаєш, мов гумовий м’ячик. Свято старту. На Місяці так урочисто це обставлено. А через тиждень Земля і Місяць — просто зірки на небі. Зірки й пітьма. Скільки не дивися у вікно, нічого іншого не побачиш. На годиннику двадцять чотири поділки, інакше заплутаєшся. День і ніч — жодної різниці. Вдень у кабіні електрика, вночі електрика, вдень за вікном Велика Ведмедиця, вночі Велика Ведмедиця. Тиша, спокій. Летимо. Стан рівномірного і прямолінійного руху. За годину — майже півтора мільйони кілометрів, за добу — тридцять п’ять мільйонів. У журналі відзначаємо: двадцять третього травня — мільярд кілометрів від Землі, першого червня перетнули орбіту Сатурна. З цієї нагоди — парадний обід. Пісні співаємо, радіємо. А по суті, умовність, тому що до орбіти порожнеча і після неї порожнеча. І сама орбіта, власне кажучи, осторонь. І Сатурн видно, як із Землі, — звичайною зірочкою. Адже планети, якщо ви уявляєте, як і Сонце, ходять по сузір’ях зодіаку [13] Зодіак — сукупність розміщених уздовж екліптики (великого кола на небесній сфері, по якому відбувається видимий річний рух Сонця) 12 сузір’їв, через які пролягає річний шлях видимого руху Сонця. , ближче до екватора, а ми летіли мовби до полюса — до Полярної зірки.

— Уявляю, як ви вивчили астрономію! — відзначила Марина.

Бідолаха не ладила з цим предметом у школі.

— А чим іще займатися? — закричав Блохін майже сердито. — На Землі я у вільний час новинки техніки читав, придумував щось. А там придумувати нема потреби. Людство такий могутній колектив — його сам-один не переженеш. Адже знання у мене зараз тридцятирічної давності, ідеї від тих-таки років. Дещо я намітив, звичайно. Зараз дорогою глянув у «Місячні вісті» і бачу: все перевершено. Єдина корисна справа в дорозі — каталог відстаней до зірок. Можливо, в школі ви вивчали, дівчинко, що відстань до зірок обчислюється за трикутником. Основа його — діаметр земної орбіти, на кінцях основи вимірюють два кути — напрям на світило. За двома кутами та стороною обчислюють і висоту трикутника — відстань до зірки. Але висота величезна, основа надто маленька, виходить трикутник худий і довжелезний. Помилки великі. Лише для сусідніх зірок і годиться такий спосіб. У нас у ракеті інша річ. Ми пішли від Сонця в тисячу разів далі, ніж Земля, основа у нас у тисячу разів більша, можна вимірювати трикутники в тисячу разів вищі. Грубо кажучи, до всіх зірок, які видно в телескоп. Ну ось і було нам заняття на весь шлях: вимірюєш, обчислюєш, вимірюєш, обчислюєш. Потім пишеш у гросбух [14] Гросбух — тут: товста книга для записів. : номер за каталогом такий-то, координати такі-то, спектральний клас АТ, відстань сім тисяч сто вісімнадцять світлових років. Напишеш, і вирвати сторінку кортить. Кому, коли знадобиться це сонце із спектром АТ? Хто полетить туди за сім тисяч світлових років? Ми на сім світлових діб усе життя витрачаємо.

Так вісім годин — повний робочий день, і ще години чотири перед вечерею. Робити-бо все одно нема що.

Дід ваш великий майстер був насичувати години. Навіть там, у ракеті, йому не вистачало часу. Після сну — космічна зарядка, добру годину. Обов’язкова прогулянка у просторі, огляд ракети зовні, відтак зсередини. Робота біля телескопа. Обід. Потім години дві диктуються спогади. Мені він диктував. Електростенографістку не взяли ми, громіздка. Дописали ми з ним до кінця, привіз я останній том. Потім читання мікрокниг. Дід ваш читав рівно годину і обов’язково відкладав, тільки-но час минав. Гра, по суті.