Георгій Гуревич - Інфра Дракона

Я відновлюю цю розмову за нотатками діда.

Тоді я не запам’ятав, тому що не зрозумів. Враження у мене було таке: знову прийшов цей нестриманий чоловік, настирний, мов муха. Дід надто ввічливий, щоб прогнати, терпить, слухає. Але він велетень. Відмахнеться, і муха буде розчавлена. Нумо, дідусю, встань, скажи вагоме слово! Мовчить чомусь. Що з тобою, дідусю? Чому ти не проявив свою силу? Мені, твоєму внукові, кривдно.

Вже Блохін замовк, дивиться вичікувально і неспокійно. А дід усе ходить по кімнаті, бурчить собі під ніс:

— А це-бо цікаво, Радію, — каже він нараз. — Світ навиворіт, планета з підігрівом зсередини. Все не так, як у нас. Життя є там, як ти гадаєш? А вищі форми? Можуть вищі форми виникнути у вічній пітьмі?

І раптом розреготавшись, ляскає по плечу Блохіна:

— Можливо, ми з тобою ще рушимо в космос, Радію. Ти як, полетиш відшукувати свої інфри?

Чудовий роман із продовженням, який я слухав щодня, обірвався. Електростенографістка друкувала тепер лише листи. Використовуючи свій авторитет, дідусь диктував листи в інститути, обсерваторії, наукові товариства і просто старим космічним друзям, просячи, наполягаючи, переконуючи шукати чорні сонця, шукати їх уночі з Місяця, шукати в довгих космічних рейсах.

Полишений на себе самого, я, певна річ, знаходив інші розваги. І одного прекрасного дня мама спіймала мене на березі моря з вудкою.

Вона знову проявила стрімку рішучість. «Краще живий хлопчик із слабкими легенями, ніж здоров’як-утопленик!» — сказала вона. Наступного ранку на усипаному конюшиною полі приземлився вертоліт із шаховим поясочком — аеротаксі. І ще через півгодини я дивився вже з повітря на дачку, облицьовану скляною цеглою, і на рослого старого, який махав рукою з ґаночку.

Я був у тому віці, коли хлопчаки все пробують, кидаються від одного захоплення до іншого, хочуть про все дізнатися, все пережити, перш ніж зупинитися на чомусь. У школі в нас був живий куток — вуж, їжак, морські свинки і голуби. Я захопився зоологією і втратив інтерес до космосу. Мама з чемності зо два рази на місяць телефонувала дідові. Якщо я був поряд, я теж підходив до телефону, розповідав, як їдять і сплять морські свинки. Про чорні сонця я забував спитати. І візит дідуся виявився для нас повною несподіванкою.

Одного разу взимку, повернувшись із катка, я застав його за столом. Дідусь виглядав чудово: плечистий, рум’яний. Здавалося, він помолодшав за ці два роки. Барабанячи пальцями по столу, він жваво розповідав мамі:

— Розумієш, Павликів хворий, виявляється, мав рацію. Треба було лише взятися як слід. За один рік відкрито тридцять два інфрачервоні сонця. Знайшлися інфри в сузір’ях Ліри, Стрільця, Малої Ведмедиці, Змієносця, Тукана, Золотої Рибки. На Місяці зараз створюється цілий відділ при обсерваторії.

— Коли закінчиться ця розтрата сил і людей? — сказала мама. — Краще б додали вечірніх вихователів у школах. А то діти своїм богом бігають — на катку без нагляду, отримують травми.

— Найцікавіша з них Інфра Дракона, — продовжував дід. — Температура поверхні плюс десять за Цельсієм. І порівняно близько — всього сім світлових діб [10] Одна світлова доба складає приблизно 26 277 мільйонів кілометрів. .

— Сім діб! Чи ти ба! Так близько? — ввічливо здивувалася мама.

— Звичайно, відносно близько, — виправився дід. — Від Місяця світло йде одну секунду, від Сонця вісім хвилин, від Нептуна — чотири години. Тут близько семи діб. Це все-таки досяжно. Сучасна ракета може подолати цю відстань за чотирнадцять років. Чотирнадцять туди, чотирнадцять — назад, там півроку-рік.

«Двадцять дев’ять років! — подумав я. — Через двадцять дев’ять років я буду літньою людиною. Все життя провести в ракеті! Цікаво, сам Радій Григорович погодиться на такий політ?»

— А як твоя дача, дідусю? — запитала мама не до речі.

Цифри вона завжди пропускала повз вуха.

— Щодо дачі я й зайшов до тебе, Катю. Дача мені більше не потрібна. Хочеш, поживи там. А якщо ні, я здам районній Раді.

— Ти переїздиш до Москви, дідусю? Може, ти й має рацію. Чисте повітря — це добре, але медичне обслуговування в Москві куди краще. Якщо хочеш, живи з нами. Виберемо просторішу квартиру.

Дідусь випнув груди. Голос його звучав урочисто:

— Я вже отримав квартиру, Катю. Уряд надав мені високу честь. Я затверджений начальником експедиції на Інфру Дракона.