Георгій Гуревич - Інфра Дракона

І в кімнатах у нас було багато апаратів — різні побутові новинки: самовідкривачі вікон і дверей «Сезам, відчинись!», автомати — зволожувачі повітря, кухонні автомати, телефонні автомати. І оскільки, купивши новий апарат, дід обов’язково розбирав його і сам налагоджував, машинки не раз підводили його. Самовідкривачі відчиняли вікна вночі в самий мороз; «Сезам, відчинись» замкнув мене на горищі на чотири години, а зволожувач облив маму душем, якраз коли вона вдягнула свою найкращу сукню, щоб летіти до Казані на оперу.

— Як маленький ви, дідусю, зі своїми іграшками! — обурювалася мама. — Ви і Павлик пара.

Дід збентежено виправдовувався:

— Нічого не вдієш, звичка. Мотаєшся по космосу років сім, а то й десять. Повернувся на Землю — стиль життя інший. Ну, ось і поспішаєш наздогнати, перепробувати всі новинки. Навіть ті, що не прижилися ще. Відкладати немає змоги — наступний рейс на носі, знову років на сім.

Звісно, найкращою з усіх «іграшок» діда була домашня стенографістка — величезний диктофон, що займав половину кабінету. На його полірованій поверхні виблискувала позолочена дощечка з написом: « Старому капітанові П. Чарутіну від друзів-космачів ». І дідусь пояснив мені, що космачами у своєму колі один одного називають бувалі астронавти. У них свої звичаї, є навіть свій гімн, складений безвісним поетом у довгі години міжпланетного чергування:

З диктофоном дідусь працював щодня після сніданку. Стоячи перед рупором, старий рівним голосом, чеканячи кожне слово, викладав свої спогади. У полірованому комоді спалахували лампочки, розжарювалися нитки, звук відбивався на магнітній стрічці, перетворювався на літери, слова звірялися з машинною пам’яттю, виправлялися орфографічні помилки, електронні сигнали металися по плівці, і вузенька смужка-рядок, що виповзала збоку, наклеювалася на барабан. Звісно, на такому складному шляху траплялися й помилки, особливо з іменами власними, яких не було в машинній пам’яті. І я міг із задоволенням ловити машину на помилках. Вона робила їх не менше, ніж я в диктанті.

— Дідусю, вона написала «палата» замість «Паллада».

— Сиди тихенько, Павлику, не відвертай мене!

Втім, частіше я й сам не хотів відвертатися. Адже розповіді дідуся були мов збірка пригодницьких оповідань.

Затамувавши подих слухав я про небезпечні польоти до пилового кільця Сатурна, про неймовірне тяжіння на Юпітері, про супутники Марса, з яких можна зістрибнути, розбігшись.

Але найкраще дід описував (ви й самі можете переконатися, читаючи мемуари) наближення до нового світу. Стільки разів повторювалася ця подія в його житті, і завжди вона хвилювала його, навіть при спогадах.

Мета близька. Позаду довгі місяці, а то й роки очікування, безмовного польоту в порожньому просторі. І ось одне зі світил, найяскравіше, стало мов намистинка, через день мов горошина, мов вишня, мов абрикоса. А там уже величезна золота куля висить на небосхилі. На ній тіні. Що це — хмари, моря, базальтові рівнини? На тінях щербини. Затоки, ліси, ущелини, прямовисні стіни? Білі прожилки. Снігові хребти? Смуги світлого пилу — замерзлі річки? А чи є там рослини? І тварини? А може, розумні істоти, які знають, що два на два — чотири і квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів, зрозуміють нашу мову, пояснять свої думки?

— Дідусю, Павлику, обід вичахає, йдіть їсти!

— Зараз я закінчу, Катю.

— Дідусю, соромтеся! Який приклад ви подаєте дитині! Він також каже: «Зачекай, мамо, я зайнятий». А я, між іншим, не лише мама, але й лікар, мені не так уже й цікаво тричі підігрівати обід…

З ранку біля телефону чергував автомат-секретар. На всі дзвінки він відповідав механічно: «Павла Олександровича зараз немає. Зателефонуйте після четвертої. Що потрібно передати? Я запишу». Після обіду прилад від’єднувався, дідусь вислуховував записи, телефонував сам, відповідав на листи Він був депутатом — до нього зверталися щодо доріг, лікарень, дитячих садків і клубів. Він був членом наукових товариств — йому надсилали на відгук наукові та популярні рукописи, пропозиції і проекти освоєння планет. Він був просто знаменитою людиною — йому писали молоді люди, радячись у виборі професії, просячи допомоги, щоб стати на роботу в Космічний Раднаргосп [1] Раднаргосп — Рада Народного Господарства (Тут і далі примітки перекладача). (охочих було надто багато).