Георгій Гуревич - Інфра Дракона

Ймовірно, йому подобалися не проекти Блохіна, а його півняче завзяття, завзяття молодості. З часом Радій Григорович став у нас своєю людиною, днював і ночував, ходив у оранжерею, слухав, як дід диктує спогади, а за столом просторікував про орбіти, нахили, періоди і ексцентриситети [5] Ексцентриситет — тут: відхилення від центру. . Навіть мама, не витримавши, обурилася якось за обідом:

— Радію Григоровичу, все-таки непристойно — сидите поряд із дамою, хоч би слівце промовили людське! Я ж нічого не розумію.

Блохін смішно притиснув руки до грудей.

— Катерино Кімівно, даруйте великодушно, це не грубість, а нещастя. Все життя мене не розуміють. Утім, люди взагалі не розуміють одне одного.

Це була його улюблена теорія — люди не здатні зрозуміти одне одного. Жінки не розуміють чоловіків, дорослі — дітей, люди мистецтва — техніків, а головне — фахівці не розуміють нефахівців.

— Ач тебе ущемили в Міжпланетному Комітеті! — сміявся дід. — Я ж-бо зрозумів.

— Ні, і ви не зрозуміли, — наполягав Блохін. — Ви не зрозуміли, що проект треба розробляти негайно.

— А я пояснював, чому не треба. Отже, ти не зрозумів мене.

Якийсь час Блохін прилітав до нас щовихідного, потім зник місяці на два і несподівано з’явився вранці у будень.

Він порушив священні години диктування, вбіг до кабінету і закричав, щойно привітавшись:

— Павле Олександровичу, прошу, відірвіться на хвилинку!

Дід знехотя вимкнув стенографістку. Я був невдоволений ще більше: Блохін перервав нас на підході до Нептуна.

— Новий проект? — запитав дід терпляче.

— Ніяких проектів! — вигукнув гість. — Я зарікся — жодного проекту. Просто декілька питань до вас як до фахівця.

— Будь ласка, — сказав дід. — Я відповім, якщо зумію.

— Питання перше, — почав Блохін. — Візьмемо для прикладу сферу з радіусом у п’ятнадцять світлових років. Скільки в цьому просторі зірок, схожих на Сонце?

Дід знизав плечима:

— Мій правнук міг би відповісти на це питання. Таких зірок чотири: Сонце, Альфа Центавра, Сіріус та Альтаїр. Можна вважати і п’ять, тому що Альфа Центавра складається з двох сонць. У Сіріуса та Альтаїра також є супутники, але це не сонцеподібні зірки, а «білі карлики [6] Карлики — тут: зірки малих розмірів та невисокої світності. ».

— Чудово! — вигукнув гість, наче екзаменатор, що отримав правильну відповідь. — Чотири чи п’ять — не складає різниці. Тепер друге питання: скільки в тому самому просторі малих сонць, менших від нашого разів у п’ять-десять, — субкарликів і карликів?

— Сорок чотири [7] На час написання твору їх було віломо біля двадцяти. , — відповів дід. — Але ви ж самі знаєте.

— Питання третє, — продовжував Блохін, — скільки в тому самому просторі зовсім маленьких зірок, які менші від «червоних карликів» разів у десять і разів у десять більші від Юпітера? Скільки їх — чотириста, чотириста сорок, п’ятсот?

— Жодного, — сказав дід. — Таких немає зовсім, якщо не рахувати гаданих супутників сонця Лебідь 61 та інших…

— Чому немає? — закричав Блохін. — Немає зовсім чи ми не знаємо таких? Ось у чому проблема. І, щоб прояснити її, я продовжу питання. Яка температура сонцеподібних зірок? П’ять-шість тисяч градусів і вище. — Він уже сам собі відповідав, захопившись. — Яка температура малих сонць — «червоних карликів»? Три-дві тисячі градусів і менше. Яка температура тіл проміжних між зірками і планетами? Мабуть, вища, ніж у планет, і нижча, ніж у зірок, — від абсолютного нуля до тисячі градусів. Серед них мають бути тіла тьмяні, ледь жевріючі, зовсім темні: інфрачервоні зірки, радіозірки.

— Я мушу нагадати, що інфрачервоні зірки відомі астрономам, — заперечив дід.

— Дивлячись які, — парирував Блохін швидко. — В середині XX століття було відомо близько двадцяти. Відомі гіганти, карлики занадто малі. Відомі зірки з температурою в тисячу градусів, але не в плюс тридцять. При температурі плюс тридцять випромінюються хвилі довжиною вісім-дванадцять мікрон [8] Мікрон — одиниця довжини, мільйонна частка метра. . Такі промені фотографія не бере. Такі промені взагалі важко побачити, сидячи на Землі. Бо Земля наша, і повітря, і ми самі випромінюємо такі самі промені. Ми живемо в морі інфрачервоного полум’я. Хіба можна, сидячи в полум’ї, помітити світло далекої зірочки? Все одно, що займатися астрономією, сидячи на великому Сонці під сліпучим протуберанцем [9] Протуберанці — світні утворення з розжарених газів, що спостерігаються у вигляді яскравих виступів різноманітної форми на краю сонячного диска; збурення сонячної поверхні. . Є такі тіла, але ми не намагалися їх знайти, тому й не знайшли. Треба шукати, Павле Олександровичу. Хто не шукає, той не знаходить.