Сергій Григор'єв - Третій варіант

— Доброго здоров’я, доброго здоров’я.

До цієї кімнати сонце зазирає зрідка — просто бо вікна стіна.

Шарварок варварський на столі, а по кутках розгардіяш і безладнява. На одному ліжку жужмом: одежа, книжки й сам Миколка Данильченко — теж фантазер: куди руки, куди ноги, голову — зовсім безсилий і виснажений.

З електролямпи сиплеться — сіється сухе немигтюче разливе світло.

А на такому ж ліжку насупроти — другий фабзавучник Вано Сванідзе обложився книжками, забивши рота халвою з хлібом, метляє ногами й нескладно-добродушно потішається над товаришем:

— Лежиш? А? Лежиш? Як це називається — анатомія чи фізіологія? Ти поспати любиш. По-мойому — ти спочатку вивчив би санмінімум…

А це Вано вже агітує свого товариша. Та не вжарт, а з обов’язку, з громадського обов’язку. Його бо завком виділив на «організатора» місячника чистоти, що вже розпочався з першого квітня. Мусить завідувати чистотою, одне слово

— … Вивчив би санмінімум. Та не валявся б так на ліжку… Всякі мікроби, знаєш… — Вано Сванідзе — великий практик.

— Угу…

— А то ти з своєю анатомією… Ну, на біса ти мориш себе отією книжищею?

І Вано починає знову спочатку:

— Лежиш? А? Лежиш? Як це називається — анатомія чи фізіологія?..

Та Миколка таки лежить: не спроможен навіть щось відповідати на немудрі Ванові напади. Миколці треба б заснути, але заважає лямпа. В голові мружиться, і здається йому, відчуває він, що голова якось роздалася й спорожніла, а його кирпатий ніс дуже нахабно розгніздився на лиці, забравши площу, приналежну іншим, не менше шляхетним органам.

Ніс розрісся, а сам він тілом якось ізсохся й знітився, обернувся на порожню гумову ляльку з пищиком.

На ляльці він немов бачить кожен м’яз — гумова лялька дуже схожа на ті воскові подоби людей з обідраною шкурою, що їх він бачив у природничих музеях.

Миколка, виходить, дуже таки стомився. Що ти йому зробиш? Позаду бо лишився цілий сьогоднішній день у школі й на заводі, збори вдарників і, що найголовніше, — сорок перечитаних сторінок із товстенної грубезної книги.

«Гумова лялька» лежить і тільки позирає зизом на свого ворога й винуватця такої втоми на голову: поряд із ліжком на столику лежить та сама дебела книга, що з неї висотав Миколка сорок сторінок — «Анатомія й фізіологія людини».

Учитися не така вже й легка справа. Це — практика. Цього лиха добре зазнали обидва приятелі за два роки шкільної науки. Та особливо добре пізнав це дуже цікавий Миколка, що крім свого токарного діла, уперто сунув носа в усі інші «діла»… І найбільше кортіло йому, якщо про ці «діла» можна було почитати в товстих книгах. До грубезних книжок Миколка мав нездержний потяг. Це він у жарт пояснював законом Ньютона (не дарма ж він учився в фабзавучі).

— Що більша маса тіла, то сильніше воно притягає до себе інші тіла… О! Це — теорія.

Тиждень тому заводський лікар Скальпель у зв’язку з місячником чистоти почав читати лекції з гігієни. Він випадково сказав, що, мовляв, не знаючи анатомії й фізіології людини та інших таких наук, не можна добре розбиратися в гігієні, так само, як і для всякої будівлі потрібен фундамент. А за фундамент гігієни править наука про побудову й життя людського організму.

Але сам він, доктор Скальпель, почав визводити свою будівлю без фундаменту.

Миколка Данильченко, зачувши лікареве резонне зауваження, так само резонно вирішив собі:

— Дайош анатомію!..

Завжди до діла треба ставитися раціонально й настирливо. Так! А тому після першої ж лекції Данильченко, прийшовши до Скальпеля на квартиру, попросив у нього — м’яко, але вперто й настирливо, відповідного підручника, «щоб которий потовщий»…

Скальпель поставився до цього не зовсім серйозно, посміявся, але підручника дав.

— Тільки, — каже, — без керівника буде дуже трудно, і, може статися… Ти мало що тут і зрозумієш.

— Та то — ще хтозна! — одрубав хлоп’як і, міцно взявши під пахву «мудрацьку» книгу, порішив собі — на зло Скальпелеві: підручника прожувати й довести, що й фабзайчата не ликом шиті! От!..

Трудно довелося Миколці. Хоч і глузував з нього товариш і друг Вано Сванідзе, — він хоробро боровся з «диявольською книжищею», як він назвав з першої ж сторінки книгу-безголов’я.