Сергій Григор'єв: Третій варіант

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Аер Енка скочив з місця й ринувся до нашого пілота з таким видом, що, здавалося, буде бійка — дика сцена, знайома тим, хто ще пам’ятає початок XX століття. Наш пілот Ера Каен підвівся назустріч Енці, простяг з посмішкою руку — й вони «обмінялися рукотисненням», як писали за старих часів.

Ми зітхнули з полегшенням. Так розв’язалася в головному штабі Стратофлоту суперечка, що, здавалося, не матиме щасливого кінця.

— Летіть удвох! — вирішив командир ескадрильї зірколовних ракет. — Я певний, що ви вдвох з нашими товаришами досягнете мети. Тільки дивіться, — додав він з посмішкою, — не вдартеся лобами там, у небесах.

Ми залишили штаб, веселою дружньою юрбою оточуючи пілотів, що йшли поруч. Вони почали сваритися знову, хоч тепер сварка повинна була розв’язатися, як розв’язуються всі технічні сварки, — випробуванням.

— Ваша ракета — бульбашка, а не ракета! — знову розпалившись, кричав Аер Енка.

Наш пілот відповів з посмішкою:

— Чим же гірше для корабля-ракети форма кулі? Я ж не сміюся, коли бачу, що ваш «Арго» схожий на сигару, чи рибу й кінець-кінцем на дирижабль — на що хочете, тільки не на космічне тіло.

— Ти ж добре знаєш, Еро, що форма «Арго» досконала, його обриси цілком відповідають вимогам обтічності.

— Ну, так. Поки ми літали «навколо та довкола» Землі, це мало значення. Твій «Арго» дуже добре перемагав атмосферу, його розраховано на найменший опір повітря. Але погодься, мій друже, — ось ти тепер звик літати за межами стратосфери, — чи не смішно тобі самому: у твого «Арго» є ніс і корма, голова й хвіст, перед і зад. Щоби повернутися, тобі треба описати дугу або зробити мертву петлю: бо ж «Арго» не має ні заднього ні бокового ходу. А нашим «Електроном» керувати — ідеально.

— Ну, ще ми побачимо, як ви будете сьогодні літати там! — Енка махнув рукою на небо.

Ми швидко йшли прямим пролісом. Він нас привів незабаром до полігону № 5 нашого стратодрому. Це була велика, рівна, зовсім округла галявина, оточена похмурим бором. Галявина була скрізь покрита квітами білого піретрума. Від того однаково і взимку (під снігом) і влітку (в квітах) наш стратодром здавався з височини круглою білою плямою з пружком темного бору. Тому пілоти атмосферного флоту і без радіосигналів можуть легко відрізняти пляму й обходити її, уникаючи небезпечних вихорів від зльоту велетенських ракет.

Обоє суперники — і «Електрон» і «Арго» — були готові до вильоту. Старий корабель «Арго» недоладно стирчав гострим носом у небо на своєму «верстаті» для розгону.

Далі з-за лісу, на віддаленні десятьох кілометрів, підносилися три ажурні щогли нашого «Електрона». Він стояв, спираючися на щогли в трьох точках на котках. Округле тіло «Електрона» матово виблискувало у височині, переплетене наскрізною спіраллю напрямкової антени, схожої на славетну башту дідугана «Комінтерна» в Москві. Це була «електромагнетна гармата», що дає нам перший імпульс для зльоту на п’ятдесят кілометрів у височінь.

На галявині ми розпрощалися з командою «Арго». Наші пілоти перекинулися останніми жартівливими, хоч і сердитими, репліками. Аер Енка і з ним його команда залишилися на галявині стратодрома, ми розсілися по машинах і по шосе прогалиною поїхали до свого «Електрона».

На обидва наші зіркові кораблі покладено одне завдання. Серед потоку зірок-лірид, що падають, давно помічено метеор С. IV. 787-4. Він уже не один раз протягом століття, прокресливши по небу яскраву дугу, знову зникав у просторі. Дуга щоразу ставала довшою, і, звичайно, рано чи пізно метеорові доведеться впасти на Землю. Але з’явилася опаска, що він під час зустрічі з Землею згорить цілком. Спостереження його спектра показали, що метеор за своїм складом потрібний нам. Тому вирішили зробити спробу впіймати небесного бурлаку: змінити його траєкторію і звалити на Землю.