Сергій Григор'єв: Третій варіант

Ще в двадцятих роках нашої ери геохеміки нудилися, шукаючи рідкі елементи: тантал, ніобій (він же колумбій), вольфрам, молібден. Тепер ми постачаємо Землі чисті й багаті руди цих металів, ловлячи найстаровинніші уламки світів, що загинули в зірковій безодні. Якщо хочете, зірколови — рудокопи всесвіту. Ми — небесні кроти.

Звичайно, ця галузь нашої роботи була небезпечніша, ніж добування звичайних руд. Під час шукань активних руд ми зустрічаємо в стратосфері не менші небезпеки, ніж вугільники й рудокопи зустрічали в старовину під землею. Багато було жертв, але тут не час і не місце про це говорити. Скажу коротко: наші блискучі вдачі в шуканні активних руд розв’язали на нашу користь суперечку про переваги електронних ракет перед ракетами, що засновані на горінні водню в кисні. Ці ридвани [1] Старовинна карета. міжпланетних льотів залишилися для понадшвидких сполучень у межах земних: ними продовжують перекидати пошту, товари й людей з Японії до Америки, з Америки до Европи, з Арктики до Антарктики. Тільки ми, давні прибічники ідеї електронної ракети, розв’язали цілком завдання зіркоплавби.

Обидва кораблі — і «Арго» і «Електрон» — мали летіти в певні, точно призначені строки. Ми повинні злетіти після «Арго», бо наш корабель має багато більшу швидкість. Ми готувалися до льоту, коли почули могутній вибуховий удар — це була стартова повітряна хвиля «Арго». У лісі пронісся вихор, згинаючи й ламаючи сосни. Наші зори спрямовані до стратодрому. Над ним піднялася пишна кругла хмара пари. Мить — і з неї витягся похилий кучерявий струм і, стрімголов зростаючи, дійшов зеніту. Більше нічого не можна було помітити. Хмарний стовп знизу розвіявся, а на височині близько кілометра із сліду, що залишався після зльоту ракети-корабля, склалася рум’яна хмарка і попливла назустріч сонцю.

Сигнали з «Арго» показали, що корабель на височині двохсот кілометрів над земною поверхнею взяв напрям, «попутний» астероїдові, на який ми чекали.

Було близько четвертої години ранку. Швидкість «Арго» була достатня для того, щоб у нашій широті щось через годину обігнути земну кулю й бути знову в зеніті стратодрому. Зауважимо, що, кажучи «близько четвертої години», «щось через годину», ми віддаємо тільки данину нашим земним звичкам. Справді всі строки для нас були визначені й розраховані з точністю до десяти часток секунди. Не забудьмо, що астероїд, на який ми чекаємо, повинен перерізати шлях Землі теж «близько» шостої години ранку, але ця зустріч його з Землею останнього разу тривала лише три-чотири секунди. В цей досить довгий для зірки, що падає, строк в передранішню зустріч з Землею астероїд зайнявся і прокреслив точно визначену на небесній карті смугу.

Ми мали брати зірку, кажучи мовою війни, «в лоб», тоді як на «Арго» покладено завдання брати зірку «навздогін». Тому в нас ще був час, щоб підготуватися до зльоту. Готування було нескладне. За сигналом нашого пілота ми ввійшли через спідній люк усередину «Електрона». Люк за нами закрили герметично.

Всупереч чудернацьким забобонам початку XX століття, наш ракетний корабель надто важкий. Ми не можемо стартувати самі, подібно до «Арго», — це його перевага і наша хиба, — але ж у нього не самі якості.

— Всі на місця! — подав команду наш. пілот Ера Каен.

Зайняти свої місця ми можемо не враз. Нас п’ятеро з пілотом. Командир і ми — четверо бортмеханіків біля чотирьох цілком однакових моторових груп.

— Товариші, готові? Старт! — подає команду пілот через мікрофон стартовому командирові «на волі».

— Єсть старт!

Ми почуваємо, тримаючися за поручні, що наш корабель починає повільно крутитися. Кому доводилося спостерігати старт «Електрона» з волі, той бачив, що наш корабель на початку старту починає крутитися, котячися по рольках трьох опор. Рольки приводиться до прискореного руху — швидкість кружляння збільшується. Командир старту спостерігає з своєї башти, як північний полюс нашого корабля, помічений чорною плямою, в міру прискорення кружляння поступово нахиляється, описуючи чимраз менші кола, до полюса світу. Корабель наш у ці моменти являє собою велетенський жироскопічний компас. Пам’ятаєте, у XX сторіччі минулої ери такі компаси застосовували на океанських пароплавах, замість компаса з магнетною стрілкою.

Помітивши, що «Електрон» став у потрібний стан, командир вмикає електромагнетний стартер — спочатку нижні секції його, що мають вигляд спіралі і обвивають трубу стартової башти. На шкільних дослідах у фізичній лабораторії часто показують дітям, як мідне кільце, надіте на вертикальну шпулю, злітає високо над нею; слід тільки замкнути змінний струм. Те саме і з нашим «Електроном», але сила струму в стартовій спіралі розрахована так, що корабель наш тихо знімається з рольків і поступово підноситься з середини башти. В ці моменти «Електрон» схожий на повітряну кулю, нагнічену світильним газом. Такими кулями, пускаючи їх у небеса, ще не так давно бавилися діти.