Сергій Григор'єв: Третій варіант

Прочитавши замітку, несподівано одкинувся на спинку крісла й застиг, пославши зір кудись у куток кабінету.

Спокійне обличчя оповила глибока важка задума й високий лоб укрила мережа глибоких зморшок. Професор Горський сидів отак не довго, згодом підвівся й почав міряти кабінет розміреним кроком.

І що далі, то частіші й нервовіші ставали його кроки — професор хвилювався й уже давно важку задуму розвіяла натхненна й збуджена думка. Згодом він зупинивсь перед шафою й витяг з полиці охайно складену купу папірців.

Так його й застала дружина. Побачивши склянку непочатого чаю, стурбовано запитала:

— Голубчику, а чай?

Думи професора Горського на цей раз були так далеко від склянки чаю, що він не добрав запитання своєї дружини:

— Що, Клаво?

— Чай, кажу.

— А… Чай.

Професор обережно поніс пакунок до столу.

Клавдія Марківна побачила давно знайому купу, турбота й неспокій майнули в її добрих очах. Вона з тихою покорою скорботно вимовила:

— Ти знову, голубчику?

Професор мовчав і, схиливши голову, суворо розгортав пакунок; захоплений і збуджений якоюсь думкою він не помічав, як Клавдія Марківна поставила на стіл нову склянку з гарячим чаєм.

Друга склянка бурштинового чаю холонула непочата й забута.

Сталося так, що десяток календарних рядків роз’ятрили хвилюючу й улюблену професорову мрію, і не просто собі мрію, що тихо приходить собі в час відпочинку й заспокоює, як бром, а мрію, що вже п’ять років невідстанно переслідує і, як настирлива ідея, не дає спокою.

Десяток сіреньких рядочків нескладно нагадали про таємничу, ще ніким не розгадану подію, що скоїлась двадцять років тому в глухих непролазних таєжних хащах Азії.

19… року, тихого ясного ранку сейсмографічні нерви сибірських обсерваторій несподівано тривожно затремтіли й почали креслити загрозливі ламані лінії. Якась могутня сейсмічна хвиля валом покотилася по земній кулі на тисячі кілометрів. Сейсмографи без кінця креслили ламані лінії — вісники землетрусу.

Але то був не землетрус. З глухої факторії Вановар бачили, як на тайгу налетів велетенський вогняний шквал і грохнув страшним вибухом.

На мить на землю впала темрява, її розкололи вдари грому. Здригнула земля й за хвилину стало тихо й знову ясно, і тільки десь далеко в таєжних нетрах палахкотіла грандіозна пожежа.

На сотні кілометрів навкруги в Бойбо, Томському, Усинському чутно було далекі, глухі, потужні гуркоти грому, а вікна будинків з дзенькотом падали долу.

Сумніву не було, — то з незміряних глибин космосу в тайгу грохнувся велетенський нечуваний в історії людства силою й розміром аероліт.

Тунгуські поети склали дивні леґенди про страшного й могутнього бога вогню, що розгнівався, налетів на землю, розметав і спопелив похмуру тисячелітню тайгу й зарився в болото, заборонивши ступати на межі його страшних володінь.

Оце все, що знав професор Горський про Азіятський аероліт.

Сотні кореспонденцій, що посипались до Академії по цій події, мало що додавали до цих неповних відомостей. Вони переказували одна одну й приблизно вказували місце, де впав аероліт: недосліджений ще район Підкаменної Тунгуски.

Канонадний 1914 рік, звичайно, відволік увагу від Азіятського аероліту, його падіння проти канонади крупівських гармат було все одно, що рівняти дзинчання оси й гул пропелера.

19… року професор Горський, перегортаючи архів метеорного відділу Академії, натрапив на пожовклі, старанно дібрані старі кореспонденції й газетні вирізки, зв’язані в товстий пакунок (то була «справа Азіятського аероліту»), й кинувся на розшук уже вкутаного в легке мереживо легенд небесного каменя.

Мрійний фанатик науки надзвичайно здивувався, коли йому відмовили в коштах і подивилися на нього, як на не зовсім здорову людину.

Милий наївний професор ніяк не міг збагнути, що республіці року 1920 було не до аеролітів. Затиснена з усіх боків залізним кільцем інтервенції, республіка йшла на останній рішучий бій.

Ну, то тоді — хай! Він згоден! Але зараз, чому зараз так багато перепон? І завжди прокляте слово «бідність» — стоїть непохитним муром.

Невже республіка така бідна, що не може асигнувати коштів на експедицію? Він же просить небагато, всього лише кілька тисяч.