Сергій Григор'єв: Третій варіант

— Часу сорок сім секунд, — падаючи від вереску до басу, донісся з «Арго» голос пілота. — Не можна! Атмосфера! Неправильне число!

І голос Енки згас.

Сигнали з «Арго», що одбивають п’яті долі секунди, також затихли.

«Електрон», підкорюючись пілотові, змінив напрям льоту. Ми знову почули хвилююче цокотіння п’ятих долей секунди.

— «Електрон» Я чую вас.

Голос Енки лунав цього разу зовсім по-земному: ми йшли з «Арго» паралельним курсом, наближаючись один до одного. Через три секунди ми побачили в телевізорі знову темно-буру пляму, а слідом за нею яскраві й чіткі обриси корабля «Арго» з ледве помітним кільватером; це був справді кільватер, бо він складався із замерзлих парів води, що їх викидає дюза «Арго». Мотор «Арго» працював. Нам було ясно, що швидкість, набута кораблем під час зльоту, була недостатньою, порівняно до швидкості зірки. «Арго» нерозсудливо витрачав пальне.

— Слухай, «Арго»!

— Єсть.

— Беру на себе!

— Бери!

Вмить «Арго» зник з поля зору. Ми побачили, що хмара астероїда швидко росте. Ще три п’ятих секунди — і з хмари викинувся довгий язик багрового пороху. Ми в нього пірнули, все в дзеркалі зникло. По оболонці нашого корабля вдарило кілька градин; було схоже на те, що астероїд, відходячи од нас, одстрілюється. На ділі, наблизившись до нього на коротку мить, ми притягли до себе більшу частину розпорошеної речовини.

Зірка упливала від нас. Порох розвіявся. Півмісяць Землі в небі виріс помітніше. Ми до неї наближалися. Ще кілька секунд — і зірка засвітиться, не покинувши своєї орбіти. Ми її не збили, а тільки розвіяли порох. Тепер ми ясно бачили майже кругле ядро астероїда. Воно неслося, швидко обертаючись і злегка шкутильгаючи.

— Обмах? — почулося з «Арго». — Я буду його таранити.

— Не смій! — відповів наш пілот. — Слухай! До Землі!

Енка — рішуча й ясна людина. Строки між узятим рішенням і виконанням були нікчемні. Мить — і ракета «Арго» наздоганяє темну зірку. «Електрон», скоряючися нам, стрімголов ринувся в атаку, випереджаючи «Арго», — для прямого вдару ми озброєні краще й нічим не ризикували. На цей раз ми вдарили по брилі астероїда струменями враз із трьох наших моторів і тут-таки побачили за мікробарографом, що вакуум за бортом корабля навально падає. Ми падаємо, це загрожує зупиненням наших моторів.

Вмить змінивши напрям льоту, ми піднялися в порожнечу. Телевізор у своєму дзеркалі показав нам, що бойове завдання виконано.

Спалахнувши зеленим огнем, астероїд покрив своїм світлом Землю. Він падав, ми скинули зірку на землю.

Під час атаки ми загубили зв’язок з «Арго». Наші погляди прикуті до Землі. Наш телевізор показав, що метеор згас. Астероїд упав приблизно там, де намічалося — в пустелі Якутської тайги. Ми бачили чорну хмару від зритої землі, чи дим лісової пожежі; зважаючи на величину плями на диску Землі, вона займала площу до чотирьох тисяч квадратних кілометрів.

«Арго» не відповів на наші вигуки. Було одне з трьох: або наші товариші й корабель загинули, наздогнавши зірку в одну мить з нами й захоплені її падінням; або вони щасливо спустилися; або, нарешті, втративши керування, вони понеслися по орбіті астероїда, замінивши його, і були для нас в ці години недосяжні. Це теж визначало загибель усієї команди «Арго»: в них не було запасів. Треба було чекати в такому випадку основної маси цього потоку зірок, що падають, через сім років, щоб «зняти» на землю «Арго» й віддати загиблим зірколовам останню пошану.

Нам залишалося повернутися на Землю. В нас усе було гаразд. Але з великими труднощами ми знайшли «трубку» промінювання нашого стартера: те, що виштовхнуло нас у вакуум із земної атмосфери, повинно було нас і повернути додому. Ми знову встановилися на верхівці невидимого струму, подібно до кульки над фонтаном, і дали на стратодром сигнал зниження. Приблизно через годину «Електрон» став на котки своїх опор. Ми втратили свою вагу, відчули земну і нею примушені були спуститися вниз до люка. «Електрон» зупинився.

Першим словом нашого пілота, коли відкрили люк, було:

— «Арго»?

— Невеличка аварія, всі живі, — відповів командир стратодрому, вітаючи пілота. — Вітаю вас з перемогою!

Професор перевернув аркуш і зупинив очі на невеликій нотатці під заголовком: «Цікаве явище».