Курт Воннегут: Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

Добра звістка про те, що мій роман « Балаган, або Кінець самотності!» буде опублікований вашою чарівною мовою, надійшла в день народження моєї прийомної дочки Лілі Воннегут — їй виповнився один рік. Половина її предків — вихідці з України. З погляду генетичного ми живемо в крихітному світі. І з погляду духовного ми живемо в крихітному світі — в іншому разі я просто не витримав би його.

Я безмежно щасливий, що люди такі подібні одне до одного і коли я, чоловік провінційний, пишу у невимушено розмовній манері про своїх співвітчизників, мої твори можуть бути зрозумілі й у далекому Києві.

Якби я опинився там, серед вас, і знайшовся хтось такий ласкавий, щоб попросити дарчий автограф на книжці «Балаган», я написав би так: «Миру й добробуту...» — а потім поставив би ім'я тієї людини. Поясню чому. Ще в далекому дитинстві батько подарував мені книжку про американський живопис. Там була одна картина, що зображувала безмежний, налитий стиглим золотом пшеничний лан, який щойно скосили. Збіжжя стояло, пов'язане в снопи, сонце сідало за обрій. Людей на картині не було. Але з усього відчувалося, що недавно вони там були, а тепер уже розійшлися по домівках.

Картина мала назву «Мир і добробут».

Та книжка з репродукціями давно десь загубилася. Забув я й ім'я художника. Але не вивітрився з пом'яті моєї образ того безмежного пшеничного поля, яке , певна річ, може бути скрізь .

Отож миру й добробуту вам!

Курт ВОННЕГУТ

12 січня 1984 р.

Я вже ніколи, мабуть, не матиму такої охоти як нині написати свою автобіографію. Я назвав її «Балаган», бо це твір поетично-гротесковий, як ото давні кінокомедії, особливо ті, в яких грали Лорел і Гарді.

Ця книжка — про моє ставлення до життя.

Точніше, про ті випробування, що випадали на мою долю — долю людини з обмеженими тілесними та розумовими здібностями. Ті випробування тривають і нині.

Найкумедніше у фільмах за участю Лорела й Гарді — це те, що коміки з честю виходили з кожного такого випробування.

Їм завжди щастило по-чесному домовитися зі своєю долею. Тому тих акторів ніжно любили і вважали надзвичайно смішними.

Любов не часто була присутня у фільмах за їхньою участю. Хіба що ті чи ті ліричні ситуації, які трапляються у подружньому житті, а це зовсім інша річ. Та водночас шлюб виявлявся і черговим випробуванням або ж грою з кумедними варіантами розв'язань, правда, за умови, що кожен чесно дотримуватиметься правил гри.

Любов ніколи не була для них проблемою. І, можливо, саме тому, що в своєму дитинстві — в роки Великої депресії — я щиро захоплювався Лорелом і Гарді, я вважаю цілком нормальним говорити про життя, не торкаючись теми любові.

Ця тема не здається мені важливою.

Тоді, запитаєте ви, що ж для мене важливе? Скажу: бути безкомпромісним із своєю долею.

Зрештою, я маю деякий досвід у любові чи так мені здається. Але почуття, які поєднували мене з тими, кого я нібито любив, скоріше можна визначити як «взаємоповагу і порядність». Певний час,— може, навіть дуже довго,— я ставився до когось вельми прихильно і та особа, в свою чергу, відповідала мені взаємністю. Але ж до звичайної порядності та взаємоповаги любов не має аніякого відношення.

Знову ж таки: я не спроможний розмежувати любов, яку я відчуваю до людей, і любов до своїх четвероногих друзів.

У дитинстві, коли я ще не дивився кінофільмів і не слухав радіопередач за участю Лорела й Гарді, мені подобалося качатись по долівці з приязними й добрими собаками, яких тримали мої батьки.