Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

Здесь есть возможность читать онлайн «Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Киів, Год выпуска: 1984, Издательство: Всесвіт, №12 1984, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Балаган, або Кінець самотності» — роман, який одні критики вважають самим похмурим і безнадійним твором Курта Воннегута, а інші — чи не найбільш оптимістичною з його "пізніх" робіт, сам же автор лукаво назвав його не інакше, як "комедією положень". Фантастичний, антиутопічний сюжет про повільне вмирання планети, яка так і не змогла запобігти жахливим наслідкам технократичного прогресу, перетворюється під пером великого письменника в тонку, не позбавлену іронії філософську притчу про людську самотність та людське братерство, про розуміння і толерантність, і про те, що вихід з кризової ситуації знайдеться завжди — важливо лише вміти його знайти...
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.

Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Навіть тепер я люблю розважатися з ними. Але собаки втомлюються й ніяковіють задовго до того, як щось подібне почну відчувати я. Здається, така гра мені довіку не обридла б.

Якось, у свій двадцять перший день народження, один із трьох моїх прийомних синів, який збирався вирушити в тропічні хащі Амазонки, сказав мені:

— Знаєш, батьку, ти ніколи не стискав мене в обіймах.

Тоді я з почуттям обняв сина. Ми міцно стискали один одного. Це було дуже приємно. Майже так само, як качатися на килимах із датським догом, якого ми тримали в домі.

Отже, любов там, де ви її знаходите. І, мені здається, безглуздо вирушати кудись на її пошуки. Крім того, вона може виявитись отруйною.

Дуже хотілося б, щоб люди, які нібито люблять одне одного, під час сварки казали одне одному:

— Знаєш, краще менше любові і трохи більше поваги й порядності.

Найтриваліший мій досвід взаємоповаги — це, звичайно, стосунки із старшим братом, моїм єдиним братом Бернардом, ученим-метеорологом, який працює в Олбанському університеті, штат Нью-Йорк.

Він — удівець і сам виховує двох малих синів. У Бернарда це добре виходить. Окрім малюків, він має ще й трьох дорослих синів.

Ми народилися кожен зі своїм розумом. Бернард, мабуть, ніколи б не став письменником. У свою чергу, я б ніколи не став ученим. А оскільки ми заробляємо собі на життя своїм розумом, то обидва схильні вважати його приладом, що існує незалежно від нашої свідомості.

З братом ми обіймались разів три-чотири за все життя — найімовірніше, це траплялося в той або той день народження. Це виходило в нас трохи незграбно. У хвилини горя ми не обіймалися ніколи.

І мій розум, і розум брата віддають перевагу однаковим жартам — у стилі Марка Твена, Лорела й Гарді тощо.

І в мене, і в брата також однакове безладдя в голові.

Ось анекдот про мого брата, який, із незначними змінами, можна було б розповідати й про мене.

Деякий час Бернард працював у дослідній лабораторії компанії «Дженерал електрік» у містечку Скенектаді, штат Нью-Йорк, де він і зробив відкриття: срібний йодит, потрапивши у хмари певного виду, викликає опади у вигляді снігу або дощу. Звісно, в братовій лабораторії панував неймовірний безлад, де незграбний гість міг у тисячу різноманітних способів розпрощатися з життям — все залежало від того, на що бідолаха наскочить.

Компанія тримала службовця, який відповідав за техніку безпеки. Він ледь не зомлів, побачивши ті джунглі, густо нафаршировані різними пастками, тенетами і сюрпризами, готовими спрацювати від першого зіткнення.

Той фахівець із техніки безпеки нагримав на брата.

Тоді Бернард і відповів йому, торкнувшись пальцями свого лоба:

— Коли ви вважаєте, що в лабораторії панує безладдя, то вам слід би зазирнути сюди, побачити, на що воно схоже тут.

І таке інше.

Якось я поскаржився братові: мовляв, тільки-но беруся за дрібний ремонт удома, як обов'язково гублю весь інструмент, раніше ніж закінчу роботу.

— Тобі ще, друже, щастить,— відповів Бернард — Я, приміром, завжди гублю те, над чим працюю.

Ми розсміялися.

Та оскільки від народження ми обидва дістали певний склад розуму,— хоч і досить невпорядкованого,— брат і я належимо до штучно поширених величезних родин, що давало змогу кожному з нас претендувати на родичів у всьому світі.

Бернард доводиться братом усім ученим. Я — братом усім письменникам.

Це й кумедно, і втішно для нас обох. Це дуже приємно.

Можна вважати, нам здорово пощастило. Адже людина потребує якомога більше родичів, щоб обмінюватися з ними не тільки любов'ю, а й взаємоповагою та порядністю.

Коли ми були дітьми і жили в Індіанаполісі, штат Індіана, Бернард і я гадали, що зможемо жити там завжди і належати до дуже великої верстви кровних родичів. Бо, зрештою, там виросли наші батьки й діди з купою своїх рідних та двоюрідних братів і сестер, своїх дядьків і тіток. Усі наші родичі були культурними, сердечними й заможними людьми, які вільно володіли і німецькою, і англійською мовами.

Між іншим, усі вони скептично ставилися до релігії.

Замолоду наші родичі поневірялися по білому світі, і часто-густо з ними траплялися дивовижні пригоди. Проте рано чи пізно їм нагадували, що настав час вертатися додому в Індіанаполіс, щоб оселитися там назавжди. І незмінно кожен скорявся тій необхідності — адже там у нього жила тьма-тьмуща родичів.

Там було, крім того, нагромаджено безліч добра, яке можна було успадкувати: успішний бізнес, комфортабельні будинки, самовіддана прислуга, дедалі вищі гори кришталю, порцеляни та столового срібла, репутація порядного комерсанта, заміські котеджі над озером Максінкукі, на східному березі якого наша родина мала велику ділянку землі з літніми віллами.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)»

Обсуждение, отзывы о книге «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x