Володимир Вітковський - Про засадничі хиби українського проекту

Патріотичний галицький істеблішмент не вельми й потребує перейматися такою грубою прозою життя, як створення робочих місць, залучення інвестицій тощо. Фінансові надходження від заробітчан (насамперед з Росії, політику якої дружно ганять патріотичні очільники), дотації з держбюджету 1тощо дозволяють принаймні не доводити ситуацію в регіоні до точки закипання, а відтак… «там синьо-жовті майорять прапори» — й у їхньому запаморочливому маєві триває урочиста хода в нікуди.

«Поляки сміялися над малограмотними православними попами, над неосвіченими шляхетними русинами, над відсталою армією йгосподаркою. Найприкрішим було те, що багато з цього було правдою».

Т. Таїрова-Яковлєва. «Мазепа»

Засадничі хиби проекту «незалежна українська держава» не вичерпуються кількома питаннями, аналізові яких ми присвятили дещицю критичної уваги. Хіба ж видно, приміром, що такі сподівані патріотами процеси, як ринкові реформи, розвиток інститутів демократії, релігійне відродження тощо обертаються до загалу українців упереваж негативними сторонами й мало сприяють оздоровленню та поступальному розвиткові? Нескінченні «крок уперед — два назад» на європейському напрямку підважують тезу про буцімто «природність» нашого місця в Європі — водночас занепад Старого континенту та переміщення полюсів ділової активності й економічного зростання поза його межі гостро ставлять питання про пошук українського місця у змінюваному світі. Свої варіанти «відповіді» на це питання активно проштовхує північний сусід, причому нема жодних реалістичних пропозицій відносно того, як протистояти цьому навальному натискові. Словом, незліченні спотикання українців на обраному ними шляху в жодному разі не є наслідками лише підступів «воріженьків». Неправильно обрано самий шлях — цю прикру реальність давно пора побачити й визнати.

Власне, багато хто її вже побачив. Цілі регіони держави охоплені потужними антиукраїнськими настроями. Інтелігенція в особах не останніх своїх представників масово маніфестує на підтримку українофоба Табачника. В «націоналістичній» Галичині російська експансія набуває форм та масштабів, небачених навіть за совєтських часів… Останні вибори, вперше за роки державності були проігноровані більшістю громадян, а безпрецедентно великий відсоток їх учасників висловився «проти всіх» кандидатів. Мільйони українців, з-поміж них тисячі вчорашніх палких симпатиків національного руху нині воліють здалека спостерігати за процесами, які відбуваються в них на батьківщині…

Тим часом українська мрія живе своїмжиттям, дещо відокремленим від перипетій українського проекту .Її основою є не ідеї, а почуття, які «за визначенням» не бувають хибними. Москва й Брюссель, комуністи й регіонали, деградація й глобалізація безсилі подужати синівське прив’язання українців до власних мови та віри, землі та історії, традицій і героїв свого народу тощо. Це прив’язання не зникає через хиби політичних проектів — адже рідних батьків ми любимо не лише тоді, коли вони здорові, конкурентоспроможні й безпомильні в своїх діях. Позиції табачників-колесниченків, бездоганно сильні майже в усіх пунктах «порядку денного», найбільшою мірою підважує факт існування згаданого безкорисливого почуття, а не, скажімо, наявність 10-ї статті Конституції.

Коли ворог на певному театрі воєнних дій диспонує абсолютною перевагою, поборювати його слід на тих театрах, якими він не оволодів і звідки не сподівається наступу. Політичний ТВД повністю опановано ворогами українства, відтак український контрудар мусить виходити з якоїсь іншої сфери. Нездалий державницький проект зазнав краху, проте залишилися українці, які вперто мріють про свою Україну. Що лишається їм нині: лише виконання сумного й невідворотного останнього обов’язку перед старою ненькою чи також надія своїми чинами повернути її до повноцінного життя?.. Так, повноцінне життяє саме тим, чого не спромоглися, а по суті справи — не намагалися дати українству патріоти- «державники»!

Придивімося до болгар, фінів, німців, турків, в’єтнамців чи інших громадян «нормальних» національних держав. Побачимо, що ці люди, як правило, користуються національною мовою в усіх сферах свого побуту; що саме нею вони читають книжки й газети, слухають радіо та дивляться телепередачі; що вітчизняну історію та її діячів вони чітко відрізняють від історії та діячів інших народів й ніколи не підтримують політичні сили, ворожі до їхньої нації… Схожою є національна постава представників багатьох етнічних спільнот, позбавлених власної державності, як-от: франкоканадців, германо- й франкошвайцарців, фламандців, фарерців, аландських шведів, африканерів, тамілів, маратхів тощо.