Віталій Карпенко: Три президенти, яких я знав особисто

За прем’єрства Леоніда Кучми, коли віце-прем’єром з гуманітарних питань став Микола Жулинський — людина з високим рівнем національно-демократичної свідомості — ми запропонували йому: можемо розробити проект програми реальної державної підтримки преси. Він підтримав цю ідею і попросив її детальніше обґрунтувати. Таку програму від імені Національного страйккому журналістів і було розроблено. Вона мала три кардинальні напрями:

1. Позбутися паперової залежності від Росії, яка, використовуючи своє монопольне становище у цій галузі, робила велику політику на нашому паперовому дефіциті, вимагаючи від України всіляких поступок. Для цього відродити національне паперове виробництво.

2. Роздержавлення та демонополізація системи ЗМІ.

3. Технічне переоснащення та реконструкція поліграфічної та телерадіотехнічної бази.

Кожен з напрямів насичений конкретними пропозиціями і розрахунками. Серед інших, зокрема передбачалося створити незалежний самоврядний фонд підтримки національної преси, через який можна було б реалізувати й державні дотації; створити власне паперове виробництво (свого часу промислова промисловість України була максимально скорочена через спорудження на інших територіях СРСР потужних паперових комбінатів-велетів, а газетний папір практично не продукувався); заснувати не галузеве, а функціональне міністерство інформації, яке б мало забезпечити контроль за дотриманням законодавства в галузі інформації, виробленням державної інформаційної політики, забезпеченням однакових умов для демократичного розвитку преси тощо.

Вочевидь, цей проект завдяки активній підтримці Миколи Жулинського мав певний вплив на вище керівництво держави, бо деякі наші пропозиції знайшли відображення у постанові кабінету міністрів про державну підтримку творчих спілок, преси та книговидавничої справи. Зокрема, в ній було записано: погодитися з пропозицією журналістів про створення фонду «Незалежна преса України» та передбачити в держбюджеті на 1993 рік для утворення цього фонду 500 млн. карбованців (т.з. купонів). Забігаючи наперед, слід зазначити, що згодом було створене також Міністерство інформації, яке, проте, проіснувало недовго.

Тоді ж прем’єр Леонід Кучма зацікавився нашими пропозиціями, зокрема, переоснащенням Жидачівського (на Львівщині) паперового комбінату для виготовлення газетного паперу, і по свіжих слідах 24 березня 1993 року провів широку нараду із залученням керівників відповідних міністерств і відомств та головних редакторів провідних українських газет. Зокрема, від преси були запрошені: Бабенко-Півторадні А. («Робітнича газета»), Боденчук В. («Молодь України»), Горлов А. («Голос України»). Горобець О. («Правда Украины»), Дорошенко М. («Україна молода»), Карпенко В. («Вечірній Київ»), Савенко О. «Київський вісник»), Сподаренко І. («Сільські вісті»), Швець О. («Киевские ведомости»).

Зустріч була діловою і конструктивною. Редактори вносили чимало слушних пропозицій. Я був палким прихильником реконструкції Жидачівського целюлозно-паперового комбінату. Суть її полягала в тому, щоб придбати за кордоном новий папероробний агрегат, який дозволив би виготовляти газетний папір з доступної сировини (очерету, деревини від санітарних лісових рубок тощо) і, таким чином, позбутися необхідності закуповувати целюлозу в тій же Росії, або, принаймні, звести такі закупівлі до мінімуму. Фахівці підрахували, що для цього потрібно не так уже й багато коштів — десь 12 тисяч доларів.

Прем’єр-міністр тут же дав доручення відповідним службам кабміну проробити це питання і винести його на розгляд. Згодом я, як і всі запрошені на цю зустріч редактори, отримав протокол наради з цими конкретними дорученнями. Їх було сім, в тому числі і про підготовку пропозицій «про виділення 12 млн. доларів на придбання необхідного устаткування для реконструкції Жидачівського целюлозно-паперового комбінату».

Якщо судити з протоколу, справи мали б різко поліпшитися. Заходи досить кардинальні, доручення конкретні, фрази рішучі, виконавці названі, терміни визначені. На жаль, папір з протоколом пішов в архів та редакторам, а доручення прем’єра на 90 відсотків так і залишилися на папері. Окрім, хіба що про фонд «Незалежна преса України»: він був створений та зареєстрований Міністерством юстиції, і на його рахунок таки надійшли обіцяні 500 млн. купоно-карбованців. Переоцінювати цю суму не варто, оскільки астрономічна цифра обумовлена надвисоким рівнем інфляції, який тоді ще не вдавалося приборкати.