Льюїс Керролл - Аліса в Дивокраї - казки

Далі почувся сердитий голос – голос Кролика:

– Пат! Пат! Куди ти подівся?

Потім донісся голос, якого їй ще не доводилося чути:

– Нікуди я не подівся, я тут. Копаю ямки для яблунь, ваша честь!

– Чи бач, він копає ямки! – сердито сказав Кролик. – Іди сюди! Допоможи мені вибратися звідси! – (Знов чується брязкіт скла.) – А тепер, Пат, скажи, що це у вікні?

– Ну звичайно, рука, ваша честь! – (У нього вийшло «р-р-рука».)

– Рука, дурню! Де ти бачив таку велику руку – на все вікно?

– Це справді так, ваша честь. І все ж таки це рука.

– Хай там як, вона там не потрібна. Піди і прибери її звідти.

Після цього настала довга тиша. Час від часу до Аліси лише доносилося шепотіння:

– Ну звичайно, мені це не до вподоби, ваша честь, зовсім, зовсім не до вподоби!

– Роби, що тобі наказано, боягузе!

Нарешті вона знову простягла руку і махнула нею в повітрі. Цього разу зойкнули два голоси і скло забряжчало сильніше.

«Мабуть, тут є дуже багато парників для огірків! – подумала Аліса. – Цікаво, що вони будуть робити далі? От якби вони змогли витягти мене у вікно! Набридло вже лежати в цій кімнаті».

Вона очікувала, але деякий час нічого не чула. Нарешті долинули торохкотіння маленьких коліс і звуки багатьох голосів, що говорили всі разом. Вона розібрала слова:

– Де друга драбина?

– Мені було наказано принести тільки одну. Білл несе другу.

– Білле! Давай, хлопче, її сюди!

– Ось тут ставте їх, на цьому розі… Та ні, зв’яжіть їх спочатку!.. Але вони не сягають навіть до половини…

– Дурниці!..

– Ану, Білле, держи цю мотузку…

– А дах витримає?..

– Обережно, там хитається черепиця!..

– Ой, вона падає! Бережіть голови! – (Чутно гуркіт.) – Щоб вас! Хто це наробив?

– Мабуть, Білл…

– Хто полізе в димар?..

– Тільки не я! Сам лізь!..

– І не збираюсь!..

– Доведеться лізти Біллу…

– Гей, Білле, хазяїн сказав, що тобі доведеться лізти в димар!

– О, значить, вони посилають Білла в димар, чи не так? – говорила Аліса собі. – Здається, вони все чисто звалюють на Білла! Я б нізащо не погодилась бути на його місці. Цей комин досить таки вузький, але сподіваюсь, мені вдасться брикнути ногою.

Вона засунула ногу якомога далі в комин і очікувала, доки не почула, що якесь звірятко (яке саме, вона не могла визначити) шкрябається і дряпається в комині біля її ноги. Промовивши: «Це Білл», – вона щосили дригнула ногою і чекала, що буде далі.

Спочатку вона почула, як усі закричали хором:

– Дивіться, Білл!

Потім голос Кролика:

– Ловіть його, ви, коло огорожі!

Потім запанувала тиша, потім знов почали кричати всі разом.

– Підтримуйте йому голову… Давайте горілку…

– Не задушіть його…

– Як це сталося, друже? Що з тобою трапилося? Розкажи нам все!

Останнім почувся кволий, писклявий голосок («Це Білл», – подумала Аліса):

– Я й сам не знаю… Ні-ні, досить, дякую, мені вже краще… Але я надто схвильований, щоб розповісти… Єдине, що я знаю, – щось налетіло на мене, як ураган, і я вилетів геть, мов ракета!

– Справді, мов ракета, друже! – підтвердили інші.

– Доведеться спалити будинок! – долинув голос Кролика, і Аліса чимдуж гукнула:

– Якщо ви зробите це, я напущу на вас Діну! – Миттю запанувала мертва тиша. Аліса роздумувала: «Цікаво, що вони будуть робити далі? Якби вони мали хоч крихітку глузду, то розібрали б дах».

За кілька хвилин знов почалася метушня, і Аліса почула голос Кролика:

– Поки що досить однієї тачки.

«Тачки з чим?» – думала Аліса. Але їй недовго довелося роздумувати над цим, бо за мить цілий град камінців заторохкотів у вікно, два чи три влучили їй в обличчя.

– Годі, мабуть, – вирішила вона і закричала: – Краще не робіть цього! – Знову запанувала тиша.

З деяким подивом Аліса помітила, що камінці, ледве торкаючись підлоги, перетворюються на маленькі пиріжечки, і в неї майнула блискуча думка: «Якщо я з’їм пиріжечок, – міркувала вона, – це обов’язково викличе зміну в моїх розмірах. Оскільки навряд чи можна зробити мене ще більшою, то, мабуть, я повинна буду зменшитися».

Отже, вона проковтнула пиріжечок і була у захваті, коли відчула, що зразу ж почала зменшуватися. Ледве вона досягла саме таких розмірів, щоб пройти у двері, як вибігла з будиночка.

Надворі вона побачила цілий натовп маленьких звірят і пташок, що чекали на неї. У центрі знаходився сердешний Ящур Білл, якого підтримували дві морські свинки і чимсь напували з пляшечки. Усі вони кинулися до Аліси, ледве та показалася, але вона щодуху побігла геть і сховалася в густому лісі.