Льюїс Керролл - Аліса в Дивокраї - казки

– Перш за все мені необхідно, – говорила Аліса, блукаючи в лісі, – досягти свого справжнього зросту і потім знайти дорогу до того чудового саду. Гадаю, що такий план буде найкращим.

Без сумніву, план був справді блискучий, чітко і ясно розроблений. Єдина трудність полягала в тому, що вона сном-духом не знала, як узятися до його здійснення. Коли вона заклопотано придивлялася поміж дерев, коротке сердите гавкання над самісінькою головою примусило її хутко глянути вгору.

Здоровенне цуценя дивилося на неї великими круглими очима і нерішуче простягало одну лапу, намагаючись доторкнутися до неї.

– Бідолашне мале, – промовила Аліса лагідним голосом і спробувала посвистіти до нього. При цьому її страшенно лякала думка, що, може, цуценя голодне, тоді воно напевне з’їсть її, незважаючи на всю її лагідність.

Сама не знаючи, для чого, вона підняла маленьку паличку і простягла її цуценяті. Те миттю стрибнуло, заскавчавши від радості, кинулося на паличку і вдавало, що шматує її. Тоді Аліса чкурнула за величезний будяк, щоб цуценя не затоптало її. Тієї миті, коли вона з’явилася з другого боку, цуценя знов кинулося на паличку і так поспішало схопити її, що полетіло перекидом. Аліса вирішила, що це занадто схоже на гру з ломовиком. Побоюючись, що цуценя кожної миті може наступити на неї, вона знову побігла за будяк. Після того цуценя почало без упину нападати на паличку, щоразу пробігаючи дуже коротку відстань вперед і довгу – назад. Воно весь час хрипко гавкало і, нарешті, сіло віддалік, важко хекаючи, висолопивши язика і примруживши великі очі.

Ця мить здалася Алісі слушною нагодою для втечі. Вона хутко помчала геть і бігла доти, доки не засапалася так, що аж дух їй забивало. Гавкання цуценяти ледве долинало здалеку.

– Але яке воно гарненьке, оте цуценятко, – промовила вона, коли прихилилася до курячої сліпоти перепочити, обмахуючись її листком. – Я б залюбки навчала його всіляких штук, якби… якби тільки мій зріст дозволяв мені займатися цим. Ой лишенько! Я мало не забула, що мені необхідно підрости! Треба подумати… Як цього домогтися? Гадаю, що повинна щось з’їсти або випити. Але виникає питання, що саме?

Це справді було важке питання: що саме? Аліса придивлялася до квітів і трав, але нічого придатного не бачила. Зовсім недалечко ріс великий гриб, майже такий заввишки, як вона сама. Коли вона заглянула під нього, потім обдивилась його з усіх боків, їй спало на думку поглянути, що робиться зверху.

Вона стала навшпиньки і зиркнула поверх гриба. Там її погляд зустрівся з поглядом великої блакитної гусениці, що сиділа на грибові, склавши лапки, і спокійно попихкувала кальян, не звертаючи уваги ні на Алісу, ні на будь-що взагалі.

Гусениця й Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусениця вийняла з рота кальян і звернулася до Аліси млявим, заспаним голосом:

– Хто ти така? – поцікавилася Гусениця. Такий початок не заохочував до продовження розмови.

Аліса відповіла досить невпевнено:

– Я… я вже й сама не знаю, пані, саме зараз… у всякому разі, я знаю, хто я була, коли прокинулася сьогодні вранці, але з того часу я вже кілька разів мінялася.

– Що ти хочеш сказати цим? – суворо запитала Гусениця. – Розкажи про себе.

– Боюся, пані, що я не зумію розказати про себе, – мовила Аліса, – бо я перестала бути сама собою, розумієте?

– Нічого не розумію, – заперечила Гусениця.

– Боюсь, що неспроможна висловити це ясніше, – дуже ввічливо відповіла Аліса, – бо, перш за все, неспроможна зрозуміти цього сама. Стільки разів протягом одного дня змінити свій зріст – це так збиває з пантелику!

– Аж ніяк, – заперечила Гусениця.

– Ну, може, ви поки що цього не відчуваєте, – сказала Аліса, – але коли вам треба буде перетворитися на лялечку – а вам доведеться рано чи пізно, розумієте, – а потім на метелика, – гадаю, ви будете почувати себе не зовсім приємно, чи не так?

– Анітрошечки, – відповіла Гусениця.

– Можливо, ви сприймаєте це інакше, – зауважила Аліса, – але я знаю, що почуваю себе дуже неприємно.

– Ти! – з презирством промовила Гусениця. – Хто ти така?

Отже, вони знову повернулися до того, з чого починалася розмова. Алісу трохи дратувала манера Гусениці робити такі надто вже короткі зауваження, тому вона випросталася і дуже поважно заявила: