Льюїс Керролл: Аліса в Дивокраї: казки

– Чи ба, мені часто доводилося бачити котів без усмішки, – подумала Аліса, – але усмішку без кота! Нічого дивовижнішого я ще зроду не бачила!

Пройшовши невелику відстань, вона опинилася перед будиночком Солоного Зайця. Вона подумала, що це саме його будиночок, бо димарі нагадували вуха, а дах був критий хутром. Будиночок був такий великий, що вона не насмілилась підійти до нього зразу, а спочатку з’їла шматочок гриба в лівій руці і підросла майже до двох футів заввишки. Навіть після цього вона наближалася до будиночка дуже боязко, говорячи собі:

– А що, як він і зараз казиться? Мабуть, краще було піти до Капелюшника.

Перед будинком під деревом стояв накритий стіл, за яким Солоний Заєць і Капелюшник пили чай. Вовчок сидів посередині і спав, а ті двоє спиралися на нього ліктями, мов на подушку, і розмовляли через його голову.

«Вовчку, певно, дуже незручно, – подумала Аліса. – Проте він спить, йому, мабуть, все одно».

Стіл був великий, але вони всі троє збилися на одному кінці.

– Немає місця! Немає місця! – закричали вони, коли помітили, що Аліса наближається.

– Місця скільки завгодно, – обурено промовила Аліса і сіла у велике крісло в кінці столу.

– Випий вина, – запропонував Солоний Заєць заохочувальним голосом.

Аліса оглянула стіл, але там не було нічого, крім чаю.

– Я не бачу вина, – зауважила дівчинка.

– Його й немає, – погодився Солоний Заєць.

– Тоді не дуже чемно з вашого боку пропонувати його, – сердито сказала Аліса.

– А з твого боку було дуже чемно сідати до столу без запрошення? – зауважив Солоний Заєць.

– Я не знала, що це ваш стіл, – промовила Аліса. – Він накритий більше, ніж на трьох.

– Тобі треба підстригтися, – сказав Капелюшник. Весь час він з величезною цікавістю розглядав Алісу, і це були його перші слова.

– Вам треба навчитися не зачіпати особистостей, – відповіла Аліса трохи роздратовано. – Це свідчить про невихованість.

Капелюшник широко розплющив очі, коли почув це, проте у відповідь лише запитав:

– Що спільного між вороною і письмовим столом?

«Нарешті починаються розваги! – подумала Аліса. – Я рада, що вони стали загадувати загадки…»

– Думаю, що зумію відгадати, – додала вона вголос.

– Ти маєш на увазі, що зумієш знайти відповідь на загадку? – допитувався Солоний Заєць.

– Саме так, – погодилася Аліса.

– У такому разі, тобі слід говорити те, що ти маєш на увазі, – продовжував Солоний Заєць.

– Я так і роблю, – поквапливо відповіла Аліса. – Принаймні… Принаймні я маю на увазі те, що говорю… адже це те саме, розумієте.

– Зовсім не те саме! – вигукнув Капелюшник. – Авжеж, ти ще скажеш, що «Я бачу те, що їм» – це те саме, що «Я їм те, що бачу»!

– Ти ще, може, скажеш, – додав Солоний Заєць, – що «Мені подобається те, що я маю» – це те саме, що «Я маю те, що мені подобається».

– Або ти ще, може, скажеш, – додав Вовчок, який, здавалося, розмовляв крізь сон, – що «Я дихаю, коли сплю» – це те саме, що «Я сплю, коли дихаю».

– Щодо тебе, то це те саме, – зауважив Капелюшник, і розмова увірвалася. Все товариство на час замовкло, а Аліса згадувала все, що знала про ворон та письмові столи, хоч знала вона не так уже й багато.

Першим порушив мовчанку Капелюшник.

– Яке у нас сьогодні число? – запитав він, повертаючи голову до Аліси. Він дістав з кишені годинника і занепокоєно дивився на нього, весь час струшуючи його і підносячи до вуха.

Аліса трохи подумала і відповіла:

– Четверте.

– Два дні різниці, – зітхнув Капелюшник. – Я ж тобі казав, що вершкове масло не годиться для механізму! – додав він, сердито зиркаючи на Солоного Зайця.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Гра, в якій дерев’яні кульки заганяють молоточками у дротяні ворітця. ( Тут і далі прим. ред. )