Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Розумна донька. Білоруські народні казки

© О. Р. Герман, переклад українською, упорядкування, 2019

© Я. А. Кісельова, ілюстрації, 2019

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Жили дід і баба. І була у них донька Оленка. Але ніхто з сусідів не називав її по імені, а всі називали Кропивницею.

– Он, – кажуть, – Кропивниця повела Сивку на пашу.

– Он Кропивниця з Лискою пішла по гриби.

Тільки й чує Оленка: Кропивниця та Кропивниця…

Прийшла вона якось додому з вулиці і жаліється матері:

– Чому це, мамо, ніхто мене по імені не називає?

Мати зітхнула і каже:

– Тому, що ти, доню, у нас одна: немає у тебе ні братів, ні сестер. Ростеш ти, як кропива під тином.

– А де ж мої брати і сестри?

– Сестер у тебе, – каже мати, – немає, це правда, а от братів було троє.

– Де ж вони, мамо?

– Хто їх знає. Як тебе в колисці ще колисали, поїхали вони з вогняними зміями-смоками воювати, собі і людям щастя добувати. От з тих пір і не повернулись…

– Мамо, так я піду шукати їх, не хочу, щоб мене Кропивницею називали!

І як не умовляли її батько й мати – нічого не добились.

Тоді мати й каже:

– Одну я тебе не відпущу: мала ти ще для такої дороги. Запрягай Сивку і їдь. Сивка наша стара, розумна – вона привезе тебе до братів. Та, дивись, на ніч ніде не зупиняйся: їдь день і ніч, поки братів не знайдеш.

Запрягла Оленка Сивку, взяла на дорогу хліба і поїхала.

Виїхала вона за село, дивиться – біжить за возом їхній старий пес Лиско. Хотіла було Оленка собаку прогнати, та передумала: нехай біжить – в дорозі веселіше буде.

Їхала вона, їхала – під’їжджає до перехрестя. Сивка зупинилась, назад озирається. Оленка запитує у неї:

Підвела тут Сивка голову, заіржала, на дорогу зліва показала. Пустила її Оленка по тій дорозі. Їде вона чистими полями, їде темними борами. Приїхала присмерком в хащу лісову. Бачить – стоїть в хащі при дорозі хатинка. Тільки Оленка під’їхала до хатинки, як вибігла звідти якась горбата, кістлява баба з довгим носом. Зупинила вона Оленку і каже їй:

– Куди ти, нерозумна, на ніч їдеш. Тебе тут вовки з’їдять! Залишайся у мене ночувати, а завтра, як розвидниться, і поїдеш.

Почув те Лиско і загавкав тихенько:

Не послухалась Оленка Лиска, залишилась ночувати в хатинці.

Розпитала відьма Барабаха Оленку, куди вона їде. Оленка все їй розказала. Відьма на радощах так і підскочила: Оленчині брати, думає вона, і є, мабуть, ті самі богатирі, що всю її рідню зі світу зжили. Тепер вже вона з ними вправиться…

Раненько встала відьма, нарядилася, як на ярмарок, а весь Оленчин одяг заховала і будить її:

– Вставай, поїдемо братів шукати!

Встала Оленка, дивиться – немає одягу…

– Як же я поїду? – каже Оленка.

Принесла їй відьма старі жебрацькі лахи.

– На, – каже, – тобі й така одежина згодиться.

Одягнулася Оленка, пішла запрягати Сивку. Взяла відьма ніж і товкач, сіла у візок, як пані, а Оленку замість кучера посадила.

Їдуть вони, а Лиско біжить збоку і гавкає:

Почула те відьма Барабаха, схопила товкач і кинула в Лиска. Заскавучав Лиско – перебила йому відьма ногу.

Оленка заплакала:

– Бідолашний Лиско, як же ти будеш тепер бігти?!

– Замовкни, – наказала відьма, – бо й з тобою таке буде!

Їдуть вони далі, а Лиско не відстає, на трьох ногах скаче. Доїхали до перехрестя. Сивка зупинилась.

Оленка запитує у неї:

Заіржала Сивка, на дорогу з правого боку показала. Всю ніч їхали вони темною пущею по тій дорозі. Ранесенько виїхали на луг, дивляться – стоїть перед ними шовковий намет, а поруч три коники пасуться. Сивка весело заіржала і повезла Оленку з відьмою прямо до намету. Зраділа Оленка:

– Тут, мабуть, мої брати живуть!

Відьма злісно фиркнула:

– Краще помовчи! Тут живуть не твої брати, а мої!

Під’їхали до намету. Виходять звідти три кремезні юнаки – усі на одне лице, гарні та дужі.