Народні - Українські народні казки

Ми називаємо казку найпопулярнішим фольклорним жанром. А що ж таке фольклор? Це англійське слово буквально означав — «народна мудрість". Мудрість народу іскриться в. дотепних приказках, загадках, піснях, думах, легендах, переказах і, звичайно ж, у казках.

Подумати тільки! Скільки оповідачів переказували, здавалося б, один і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове, вигадував героям нові пригоди, випробування, нові імена, і звичні для свого села, і запозичені із сусідніх та далеких «заморських" земель. Чи не тому майже кожна казка мав багато варіантів, а герої — навіть у творчості різних народів — подібні? Наприклад» українські богатирі Котигорошко, Іван — мужичий син, Іван Побивав, Козак Мама рита дуже нагадують богатирів інших народів: білоруського — Удовенка, молдавського — Фет-Фрумоса, грузинських — Ростома та Зураба, узбецького — Клич-Батира, таджицького — Ераджа Пагливоиа, чукотського — Великого Секена та ін.

У цих образах ніби втілилася споконвічна народна мрія про всесильного захисника скривджених або про звичайного трудівника, винагородженого за свої чесноти: доброту, працелюбність, хоробрість.

Кирило Кожум’яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. Правда, за текстом 992 року Кожум'яка переміг не змія, а печенізького богатиря. Як бачимо, протягом тисячоліття народна уява видозмінила, опоетизувала історію, але ім’я та славу героя залишила незмінними. Так, народ свято береже пам’ять про найвизначніші історичні події, про найславніших своїх синів і дочок. У фольклорі ніби акумулюється, збирається все варте уваги нащадків. Можна сказати, що казка являв собою своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу. За допомогою казок виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а врешті— до народу і до Вітчизни в цілому.

Великий український поет-революціонер І. Франко писав: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті».

Сьогодні в радянському казкознавстві існує єдина класифікація: казки про тварин, чарівні (на Україні донедавна їх називали фантастично-героїчними, або героїко-фантастичними), соціально-побутові. За таким же принципом укладений і наш збірник.

Ми пропонуємо вам казки найпопулярніші, переважно ті, що вивчаються у школі, рекомендовані для позакласного читання. Одні з них («Колобок», «Рукавичка», «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Телесик», «Царівна-жаба», «Котигорошко», «Мудра дівчина», «Дідова дочка й бабина дочка») ви, без сумніву, вже добре знаєте, інші («Кіт, кріт, курочка та лисиця», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Про майстра Іванка», «Три брати і кицька», «Ненькова сопілка й батіжок», «Шовкова держава», «Дарунки з трьох зернин» тощо) прочитаєте, можливо, вперше.

Якщо, знайомлячись із цими оповіданнями, ви зустрінете незрозумілі поняття, шукайте пояснення у словничку рідковживаних слів, який подається в кінці збірника.

Треба сказати, що вилучаючи або спрощуючи окремі застарілі, чужі для вас вислови, звороти, наближаючи написання слів до сучасної норми, ми робили це лише з явної необхідності, бо намагалися зберегти первозданну красу казки, особливості говірки тієї чи іншої місцевості, характерні ознаки часу, в якому відбувається дія.

Хотілося б, щоб, читаючи, ви були спостережливими і звернули увагу на те, що різні групи казок відрізняються і темами, і формою, та ідеї у них подібні — усі вони прославляють мудрих, працьовитих, кмітливих, хоробрих, добрих персонажів і засуджують підступних, злих, зрадливих, ледачих.

Спробуйте не лише насолоджуватися захоплюючим перебігом подій, а й порівнювати характери персонажів, знаходити в них подібне і відмінне. І ви обов'язково помітите багато цікавого, важливого.

Наприклад, в казках про тварин спостерігаємо, що приручені звірі і птахи змальовуються з далеко більшою симпатією, ніж хижі, котрі не раз завдавали прикростей селянам, що в одних казках діють котик, півник, лисичка-сестричка, вовчик-братик, а в інших — просто заєць, лисиця, вовк, ведмідь, лев. Чому ж так? А тому, що в певних оповідях звірі співають, танцюють, дружать, сваряться, змагаються, смішно хитрують, нагадуючи при цьому дітей у грі; в інших же воюють з ворогами, обирають царів, міністрів, добиваються влади, полюють, судяться, дають хабарі сильнішим, притискають слабших — тобто діють як представники класового антагоністичного суспільства. Саме такі казки мають виразний соціальний підтекст — алегорію, іносказання. Оповідаючи про пригоди чотириногих і пернатих персонажів, така казка, за висловом І. Я. Франка, «підморгує однією бровою на людей".