Народні: Українські народні казки

Знедолені — жертви злотворців. їхня позиція бував різною — від найпасивнішого потурання злу, безмежної терплячості, як у казці «Про дідову дочку й бабину дочку", до найактивнішого опору, протидії, як у «Чабанцеві", «Котигорошку" та ін.

Особливу групу складають добротворці. Це богатирі і їхні помічники: наречені, чарівники, пророки, домашні і дикі звірі, птахи, риби, мурахи, тобто ті образи, які сформувалися під впливом фантазії ранніх форм людської свідомості, так званого анімізму (одухотворення навколишньої природи) і тотемізму (вірування у спільне походження, кровну спорідненість групи людей і певної тварини, рослини, рідше — предмета).

До цікавого художнього різновиду добротворців на лежать міфологічні істоти, які в своєрідним віддзеркален ням мрій людини про полегшення праці в усіх сферам трудової діяльності (Скороход, Слухало, Стріла, Морозно Вернидуб, Су чи мотузок, Крутиус та ін.).

Хоч персонажі багатьох казок часто подібні своїмі діями, кожен з них неодмінно позначений якоюсь оригінальністю. Ця самобутність виявляється у зовнішності характерах, мові, поведінці, зброї, атрибутах. Наприклад Котигорошко воює зі змієм булавою, а Чабанець батогом з прив’язаною до нього каменюкою.

Надзвичайна сила героїв змальовується за допомогою такого художнього засобу як гіперболізація (перебільшення). Іван — мужичий син «одною рукою дуба яв схватить, — нагнув аж до землі, потім пустив»; Котигорошко «росте, росте, як з води. Небагато літ, а вже великий виріс». У змія «полум’я з рота пашить, нижня губа до землі звисає, верхня до хмари достає».

Кощій Безсмертний (Костій) — володар потойбічного світу. Таким чарівником є, очевидно, і таємничий Ольде-квіт, котрий сили набирається з чарівного горнятка, їздить на бричці, що немов птиця летить, як біжить — і земля гуде.

І змій, і Кощій, і Ольдеквіт живуть у тридесятому царстві або «за синім морем», дідок з бородою на сажень — під землею, а лісовий цар Ох — у своєму зеленому царстві.

З уявленнями древньої людини про. потойбічне життя зв’язані і символічні предмети, за допомогою яких герої борються з володарями, долають перешкоди того незнаного світу — підземного або небесного. Маються на увазі чоботи-скороходи, скатертина-самобранка, шапка-невидимка, чарівний перстень, клубочок. Одвічні мрії людини сягнути неба втілилися в розповідях про летючий корабель, килим-літак, про крилатого коня — татоша.

До речі, про коня. В українській народній пісні про козака-сироту співається: «Шабля, люлька — вся родина, сивий коник — то ж мій брат…» Кінь здавна був вірним товаришем воїна у походах, незамінним помічником у господарстві. Чи не тому батько дарує наймолодшому синові чарівні волосини коней, котрі допомагатимуть йому у важкі хвилини?

Зауважте, що саме наймолодший брат найдобріший і наймудріший, хоч і називають його дурнем.

Як дослідили вчені, з давніх-давен у багатьох народів існував звичай особливого розподілу майна між синами по смерті батька. Вся спадщина залишалася старшому братові. Тому старший брат у соціально-побутових казках багатий, а молодший — бідний; у чарівних: старші брати беруть добрих коней, збираються королівну здобувати, а на молодшого кричать: «Геть зараз же на поле свиню пасти!"

Таким чином, казка засуджує несправедливість успадкування майна старшими братами, намагається захистити молодшого, ідеалізує його як знедоленого, опротестовує його славу «дурня», винагороджує красою, дає в дружини принцесу-вродливицю.

Дуже привабливі у казках образи дівчат, жінок, чесних, працьовитих, сміливих, які не коряться зміям, Кощієві і часом виконують за героя усі неймовірної складності завдання. Бачимо тут і мудрих, древніх, як світ, порадниць-віщунок — володарок стихії, лісу.

До знань, до багаторічного досвіду народ завжди ставився шанобливо,' тому допомагають героям порадами старенькі мудрі бабусі або діди з довгою до землі бородою.

Відомо, що древні надавали магічного значення певним числам. В українських казках, як і у фольклорі взагалі, такими числами є 3, 7, 9, 12. Так, число 7 у народі з давніх-давен вважалося виразником найбільшої повноти міри. Дехто навіть гадає, що слово «сім’я» утворено від «сім» і «я», тобто числа членів однієї родини.

Ви, очевидно, знаєте такі прислів’я: «Семеро одного не чекають», «Сім разів відміряй — один раз відріж».

Пригадайте, змії в казках бувають три-, шести- (рідко семи-), дев’яти-, дванадцятиголові.