Array Folk art (Folklore): Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки

© О. Р. Герман, переклад українською, упорядкування, 2019

© Я. А. Кісельова, ілюстрації, 2019

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

В одному кишлаку жив коваль. У нього був син – богатир Халім. З дитинства він так багато їв і так швидко ріс, що скільки не різав коваль баранів, не міг доси ́та нагодувати сина.

Прийшов час, богатиреві вже мало було і трьох верблюдів на день. Соромно йому стало, що він об’їдає батька, і він вирішив покинути рідну домівку, щоб полюванням добувати собі їжу.

Перед тим, як піти з дому, богатир попросив батька викувати йому залізний ланцюг вагою в сорок пудів, почепив його на шию і вирушив світ за очі. Блукав богатир світом, полював, їв, спав і знову йшов далі.

Якось зустрів він богатиря Садакана. Той стояв на дорозі і однією рукою вивертав з коренем багаторічний карагач. Про Садакана ходили чутки, що він перший силач у світі.

Коли знаменитий силач побачив молодого богатиря, який був вищий від нього на зріст, із сорокапудовим ланцюгом на шиї, він захотів помірятися з ним силою.

Богатирі вирішили так: хто переможе, той і буде головним богатирем. Почали вони боротися.

Та знаменитий силач Садакан навіть з місця не міг зіштовхнути молодого богатиря Халіма – сина коваля. Так його і переміг Халім. Утративши свою славу, Садакан від заздрощів зненавидів переможця.

Довго ходили богатирі по світу, багато стріляли дичини, полювали на різних звірів і, нарешті, прийшли в далеку країну.

Тут вони добряче пополювали, багато набили диких кіз. Зварили великий казан їжі, попоїли, а залишки приховали на завтра. Вранці, коли вони прокинулись, казан був порожній, а всі козячі шкури зникли.

Богатирі почали шукати злодія, але нікого не знайшли поблизу; пішли далі і прийшли на край глибокої ущелини.

Вони зазирнули вниз і побачили: в ущелині, на шкурах убитих ними вчора кіз, лежав величезний див.

Див спав, і богатир Халім, недовго думаючи, кинув на дива свого сорокапудового ланцюга так, що убив його водномить.

Потім богатирі обережно спустилися в ущелину, і там, за золотими воротами, побачили гарний сад із ставками, ариками, фонтанами і квітниками. В тому саду жили полонянки дива.

Біля воріт саду сиділа стара і нізащо не хотіла впустити богатирів. Тоді Халім силоміць відкрив золоті ворота і зайшов до саду. Він сказав полонянкам, що дива убито і тепер вони вільні й можуть іти куди хочуть.

А одній з них, найгарнішій, яка йому сподобалась, юнак запропонував стати його нареченою і поїхати разом з ним мандрувати. Красуні теж сподобався богатир, і вона пристала на його пропозицію.

Переможений силач Садакан із заздрістю дивився на переможця: йому теж сподобалась красуня.

Халім підхопив, як пір’їнку, свою наречену і вирушив до виходу з ущелини.

Підійшли до того місця, де вони спустилися в ущелину. Халім-богатир зняв з шиї залізний ланцюг, розмахнувся і кинув його вгору. Він зачепився за дерево, яке росло на краю ущелини. Тоді Халім-богатир велів Садакану піднятися по ланцюгу першому і міцніше закріпити його нагорі. Садакан піднявся і допоміг вибратися красуні. Тепер прийшла черга Халіма. Але заздрісник Садакан вирішив скористатися вдалим моментом. Він відчепив верхній кінець ланцюга і кинув його вниз, прямо на голову своєму приятелю.

Кінець ланцюга ударив Халіма по голові, і богатир упав на дно ущелини. Падаючи, він сильно забився і знепритомнів. Віроломний силач заволодів нареченою товариша і попрямував до себе додому.

Довго б пролежав богатир на дні провалля, якби його не побачили звільнені ним полонянки дива. Вони вийшли за золоті ворота і побігли геть з володінь дива. На виході з ущелини вони побачили в калюжі крові Халіма, подумали, що його вбито, і рознесли цю новину по всьому світу.

І ось, коли розбитий і знесилений з голоду Халім-богатир лежав на дні ущелини, ясне небо над ним раптом затяглося кошлатою хмарою, темний шматок відірвався від хмари, полетів до нього в ущелину і впав поруч. Це була туша молодого барана.

З жадібністю з’їв богатир свіжого жирного барана, і йому стало краще. Кожного дня, в ту ж саму годину, ясне небо раптом закривалося темною хмарою, і до богатиря в ущелину падала бараняча туша.

Богатир почав швидко поправлятися. Нарешті він міг піднятися на ноги. Знову він почав закидати вгору кінець залізного ланцюга, щоб зачепити його за що-небудь.