Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки

– Пам’ятаєш, я звільнив тебе з капкана? Ось я тепер приїхав у твоє царство.

– Що б ти хотів?

– Подаруй мені скатертину-самобранку, – сказав юнак.

– Добре, – сказала чапля. – За те, що ти зберіг мені життя, подарую тобі скатертину-самобранку.

Юнак подякував чаплі, взяв скатертину-самобранку і поїхав назад тією ж дорогою. Доїхав він до пастуха, який пас баранів, і показав йому подарунок чаплі.

– Скатертино, розгорнись! – сказав пастух.

Відразу ж скатертина-самобранка розгорнулась, і на ній з’явилась різна пожива.

Юнак нагодував пастуха, поїхав далі і без пригод повернувся до матері.

З тих пір мати з сином були завжди ситі і дякували чаплі. Тепер вони могли нагодувати всякого, хто заходив до них у дім.

Скоро чутки про скатертину-самобранку розлетілись по всій країні. Дізнався про неї і падишах і наказав відібрати у бідняків скатертину та принести йому. Відібрали у матері та сина скатертину-самобранку.

– Синку, піди до чаплі й розкажи їй про наше горе, – сказала мати синові.

Син знову пішов до чаплі. Скоро дістався він до пастуха, який пас баранів, і розповів йому про все, що сталося. Пастух сказав йому:

– Нічого не кажи чаплі про це, а попроси у неї ще гарбуз.

Поїхав юнак до чаплі і попросив у неї гарбуз.

Коли він з гарбузом знову під’їхав до пастуха, той узяв у нього гарбуз, поставив перед собою на землю і закричав:

– Гей, виходьте з гарбуза!

Вмить вискочили з гарбуза люди з палицями і почали гамселити юнака. Він злякався і почав проситися.

– Назад у гарбуз! – скомандував пастух. І люди з палицями зникли.

– Тепер ти побачив, навіщо тобі треба було просити у чаплі гарбуза? – сказав пастух.

Юнак повернувся додому, пішов до падишаха і почав вимагати в нього скатертину-самобранку. Падишах розгнівався і велів прогнати його. Тоді юнак кинув гарбуз до ніг падишаха і закричав:

– Гей, виходьте з гарбуза!

Вискочили з гарбуза люди з палицями і взялися бити падишаха. Сторожа від страху розбіглася. Падишах попросився:

– Досить, я зараз віддам скатертину!

Юнак взяв скатертину-самобранку і закричав:

– Назад у гарбуз! – Люди з палицями зникли.

Зі скатертиною-самобранкою і чудесним гарбузом син повернувся додому до матері. З тих пір син з матір’ю жили без страху.

Жив-був сирота Ахмад. Після смерті батьків його, круглого сироту, взяв до себе дядько. Та недовго годував він племінника. Скоро він вирішив продати хлопчика на базарі, а виручені гроші приховати. По базару ходили люди падишаха. Вони побачили продавця з хлопчиком і купили Ахмада за сто золотих.

Задоволений дядько пішов з грошима додому, а Ахмада послали працювати на конюшню. Він добре доглядав коней, ті стали ситими, гарними і сильними. Падишах був задоволений конюхом. А сам конюх ріс, мужнів і скоро став красенем.

У падишаха була юна дочка Сохібджамол. Женихи засилали сватів, але дівчина нікому не давала згоди. Женихів було багато, один одного кращий, і падишах запитав у дочки: кого ж вона хоче собі в чоловіки?

– Ахмада! – відповіла дочка.

– Як? Цього конюха? Не може донька падишаха вийти заміж за раба!

– А ти зроби його вільним, – сказала Сохібджамол.

Та падишах і чути не хотів про такого зятя. Сохібджамол потайки побачилась із Ахмадом.

– Я ні за кого не піду заміж, окрім тебе, – сказала Сохібджамол.

– Що ти, люба! Батько твій купив мене – я невільник. Не можна мені з тобою одружуватися. Падишах не дозволить.

– А я не послухаюсь батька! Сьогодні ж готуй коней і все, що треба нам у дорогу. На світанку поїдемо з тобою геть, – сказала Сохібджамол Ахмаду.

– Я так не можу вчинити! Не можна обманювати батька!

– Я – дочка падишаха і наказую тобі робити те, що я кажу.

Сохібджамол зібрала повні торби одягу і їжі, а рано-вранці, коли ще всі спали, вони сіли з Ахмадом на найкращих коней падишаха і помчали шукати своє щастя.

Перевалили через гори, поминули широкі степи і були схожі на щасливих голубів. Позаду не було пилюки на дорозі, не видно було погоні.

Падишах розгубився, коли дізнався про втечу дочки з рабом. Він зібрав своїх візирів і звернувся до них за порадою.

– Тепер уже нічого не поробиш, – сказали візири. – Тепер вона сама господиня своєї долі.

Ахмад і Сохібджамол їхали все далі і далі. Ось вони проїжджають через широкі зелені пасовиська.

– Якби була в нас отара овець, ми пустили б їх тут пастися, – мріяла Сохібджамол.