Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки

В’їхали вони в густі кущі, а за ними стояв високий очерет.

– Якби було у нас багато худоби, ми пасли б її в цих заростях, – говорила вона.

Їхали вони через поле, куріпки випурхували з-під каменів і пролітали перед ними.

– Якби був у нас сокіл, вполював би нам куріпок… – щебетала Сохібджамол.

Проте Ахмад мріяв про інше.

– Був би у мене плуг з гострим лемешем та бики в ярмі, орав би я землю та сіяв озимі! А потім збирав урожай та молов муку, – говорив він.

Нарешті молодята під’їхали до великого незнайомого міста. Тут вони вирішили зупинитися. Знайшли житло і почали радитися, чим зайнятися, щоб заробити на їжу і не померти з голоду.

– Я буду вишивати тюбетейки, – сказала Сахібджамол чоловікові. – Сходи на базар, купи мені оксамиту і шовкових ниток.

Сохібджамол вишивала, Ахмад купував оксамит та шовкові нитки і продавав готові тюбетейки. Але на зароблене вони ледве могли себе прогодувати.

– Ти піди до падишаха цього міста і попросись до нього на службу, щоб ми не голодували і жили в палаці! – сказала Сохібджамол чоловікові.

– Ой, не піду я до падишаха, не хочу я жити в палаці! – відповів Ахмад.

Та Сохібджамол була наполегливою, Ахмад все-таки пішов до падишаха, і той взяв його до себе на службу.

Ахмад і Сохібджамол перейшли жити в маленький будиночок біля палацу падишаха. Ахмад так добре служив падишахові, що той полюбив його і не міг без нього обходитись.

Якось покликав падишах Ахмада, а його не було в палаці. Падишах нудьгував без Ахмада і послав за ним додому. Посланець зазирнув у вікно будинку Ахмада й побачив: Ахмад спить на своєму ліжку, а біля нього сидить неземна красуня. Слуга побіг назад у палац і розказав про те падишахові.

– Звідки ж у нього неземна красуня? Я хочу забрати її у Ахмада! – сказав падишах.

– Це дуже просто. Скажіть, що ви хворі і табіб звелів вам від вашої хвороби з’їсти яблука семи кольорів і семи запахів, які ростуть в саду Ірама. В цьому саду живуть пері. Сорок кошлатих і злих псів охороняють той сад, вони загризуть всякого, хто наблизиться до нього. Накажіть Ахмаду дістати вам ті яблука. Він піде за ними і не повернеться. А дружина його дістанеться вам, – сказав падишахові його головний радник.

Наступного дня Ахмаду сказали, що падишах захворів, і передали йому слова його пана.

– Падишах звелів тобі дістати з саду Ірама яблука семи кольорів і семи запахів, які тільки й можуть вилікувати його.

Зажурений повернувся Ахмад до коханої дружини. Він не знав, як виконати це важке доручення.

– Послухав я тебе, пішов на службу до падишаха. І ось тепер до нас прийшло нещастя. Видно, така нам доля випала – розлучитися, – сказав Ахмад.

Та Сохібджамол попросила свою подругу-пері допомогти їм.

– Не журись і збирайся в дорогу, – сказала чоловікові Сохібджамол, повернувшись додому.

За порадою пері Сохібджамол напекла чоловікові паляничок на дорогу, зав’язала їх у вузлик, віддала йому і сказала:

– Їдь тією ж дорогою, якою ми їхали сюди. Там посеред густих зелених кущів стоїть велике дерево. Залізь на це дерево і дивись униз. Під цим деревом живе жовто-золотиста лисиця зі своїми сорока подругами. Всі лисиці вночі сплять, а жовто-золотиста не спить. Вона сидить під деревом і сторожує. Тоді ти дістань палянички із свого вузлика, одну з’їж сам, а другу дай лисиці. Поки вона буде їсти, розкажи їй про свою біду.

Ахмад пішов знайомою дорогою. Серед кущів відшукав він велике дерево, заліз на нього й почав чекати. Лисиці зібралися під деревом і лягли спати. Останньою прибігла жовто-золотиста лисиця. Вона сіла біля дерева насторожі.

Ахмад дістав з вузлика палянички. Одну з’їв сам, другу дав лисиці і, поки вона їла, розповів їй про свою біду.

Ранесенько, на світанку, всі лисиці одна за одною прокинулись і розбіглися. Тільки жовто-золотиста лисиця залишилась під деревом.

– Злазь із дерева і сідай на мене, – сказала вона Ахмаду. – Закрий очі і не відкривай, поки я тобі не дозволю.

Ахмад сів на лисицю і закрив очі.

– Відкрий очі, – сказала лисиця через деякий час.

Він відкрив очі і побачив, що знаходиться під воротами саду Ірама.

– Стій тут, а я піду й відведу собак від воріт. Коли вони побіжать за мною, сміливо заходь у сад і рви яблука.

Тільки лисиця показалася псам, вони всі кинулись за нею. Ахмад швидко увійшов у сад, нарвав яблук за пазуху і повернувся до воріт. В ту ж мить з’явилась перед ним лисиця, він сів на неї і закрив очі.

Коли лисиця звеліла йому відкрити очі, Ахмад побачив, що вони були знову під великим деревом серед кущів.