Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки

Птаха Симург побачила на дорозі вбитого змія, а богатиря під деревом і сказала:

– Раніше змій викрадав з мого гнізда яйця, а тепер захотів з’їсти і моїх пташенят. Бачу, богатирю, ти врятував моїх дітей від смерті. За це я виконаю будь-яке твоє прохання.

– А чи не ти врятувала мене від голодної смерті в ущелині дива? Чи не ти підхопила кінець залізного ланцюга і допомогла мені вибратися звідти? – запитав богатир.

– Ти вбив злодія-дива, – сказала птаха, – за це я виручила тебе з біди. Чим я можу тепер ще допомогти тобі?

Богатир запитав у птахи, як йому знайти втрачену наречену, і Симург веліла йому готуватися в далеку дорогу.

– Я віднесу тебе туди, де захована твоя наречена. Щоб летіти без зупинки, заріж сорок баранів, зв’яжи їх ланцюгом за ноги і перекинь мені через спину. Потім сідай на мене і міцно тримайся, щоб не впасти.

Богатир зробив усе, що веліла йому птаха. З шумом змахнула Симург своїми великими, могутніми крилами, швидко злетіла вгору і полетіла з богатирем над лісами, горами, морями. Птаха летіла не зупиняючись, і богатир годував її в дорозі, подаючи їй у дзьоб великі шматки баранячого м’яса. Ось уже з’їдені всі сорок баранів, а Симург все летить далі.

– Дай мені ще м’яса, нам уже небагато залишилось летіти, – сказала птаха богатирю.

Не задумуючись, Халім відкраяв шматок від свого стегна і дав птахові.

– Ось ми і прилетіли, – сказала Симург через деякий час. – Тепер іди прямо, дійдеш до великого саду. В ньому ти знайдеш свою наречену. А я полечу назад до своїх пташенят.

Богатир зійшов на землю, але зашкутильгав від болю в стегні і зупинився.

– Що з тобою? – запитала птаха.

Побачивши глибоку рану на стегні богатиря, вона зрозумів, що богатир не пожалів себе.

Тоді доторкнулася птаха Симург своїм дзьобом до рани на стегні – і вмить рана загоїлась.

Халім-богатир подякував птасі за велику послугу, розпрощався з нею і продовжував свій шлях.

Ось прийшов він до великого саду, огородженого залізною решіткою. Почав стукати в залізні ворота, та ніхто не відгукнувся. Тоді богатир вирвав залізні ворота разом із стовпами, зайшов у сад і в самому кінці саду побачив свою наречену. Зажурена сиділа вона на землі під плакучою вербою, а перед нею стояв її викрадач Садакан і вимагав, щоб вона вийшла за нього заміж.

Халім-богатир підійшов до свого ошуканця, схопив його за руки, підняв високо в повітря і з такою силою кинув униз, що той увесь в землю загруз.

Зі своєю красунею-нареченою богатир повернувся додому, зняв з шиї залізний ланцюг і всю свою богатирську силу спрямував на добрі справи.

На березі озера жили син із матір’ю. Жили вони бідно. Син полював на качок і гусей. Якось кілька днів підряд син не вбив жодної птиці, і вони з матір’ю голодували.

Аж ось до його капкана потрапила чапля. Почав він точити ніж, щоб зарізати її, як раптом вона заговорила:

– Не вбивай мене, відпусти на волю! Все, що побажаєш, я дам тобі. Приходь у моє царство, і я щедро віддячу тобі.

– А де твоє царство? – запитав юнак.

– Вилізь зі мною на дах, випусти мене і дивись, куди я полечу. В тій стороні і знайдеш моє царство, – сказала чапля.

Мати з сином порадились і вирішили: якщо вони заріжуть чаплю і з’їдять, то все одно залишаться бідняками, а якщо відпустять її на волю, то, може, чапля зробить їх щасливими.

Заліз син на дах і випустив чаплю на волю. Чапля полетіла на схід. Юнак зібрався й вирушив у той бік шукати її царство.

Ішов він, ішов і ніяк не міг знайти царство чаплі. Аж ось, нарешті, юнак набрів на стадо кіз.

– Чиї це кози? – запитав він у пастуха.

– Це кози чаплі, – сказав пастух.

– А де живе сама чапля? – запитав юнак.

– Запитай про це у пастуха, який пасе баранів.

Довго йшов юнак, нарешті зустрів отару баранів.

– Чиї це барани?

– Ці барани – власність чаплі.

– А де живе чапля? – запитав він у пастуха.

– Навіщо вона тобі? – запитав пастух.

Юнак розповів пастуху, як чапля потрапила до нього в капкан, як він її звільнив і як вона звеліла йому прийти в її царство.

– Візьми з моєї отари двох баранів, – сказав пастух. – Сідай на мого білого верблюда і їдь на схід. Коли під’їдеш до палацу чаплі, побачиш двох псів, які охороняють ворота. Ти віддай баранів псам, а сам вільно заїжджай у двір.

– Скажи, що мені попросити у чаплі? – запитав юнак.

– Проси у неї скатертину-самобранку, – сказав пастух.

Юнак подякував пастухові за поради, взяв із собою двох баранів, сів на білого верблюда і поїхав до чаплі. Тільки він під’їхав до її палацу, як із воріт кинулись на нього два пси. Юнак кинув їм по барану і вільно в’їхав у двір. Тут він побачив чаплю, зліз із верблюда і привітався з нею.