Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Якби той капосний Жан-Люк не помер так нагло, за три дні до того, як вступав до сили страховий поліс на її користь, а тоді іще ота позашлюбна дочка не примудрилася накласти арешт на його майно, то ми б і горя не знали, влаштовуючи час від часу так звані інтернаціональні вечірки. Ми вже погодили список — грецьку — із сиртакі і козячим сиром, українську — із гопаком і салом, грузинську — із чахохбілі і лезгинкою і російську — із горілкою і мордобоєм. Ми навіть уклали меню і замовили запрошувальні карти у місцевій друкарні. Але не так сталося як гадалося…

Кожного дня, вирушаючи на пошуки роботи, Аліна опускалася у своїх Anschpruch'ax на один шабель нижче, але коли їй відмовили навіть у місці прибиральниці, бо навіть для миття унітазів потребувалася відповідна посвідка з попереднього, аналогічного місця роботи, вона прийшла додому і гірко заплакала.

— Чого ти римзаєш? — не втрималася Віра. — По-перше, як влаштовуєшся на таку роботу, то не треба надягати норкове манто, бо це викликає певне упередження у роботодавця, а, по-друге, аби не перебігла мені тоді дорогу із Жан-Люком, то й працювала б собі спокійнісінько у своєму бібліотечному фонді, фліртуючи із заїжджим начальством. Воно то і зараз не пізно. Катай додому.

— А ви? — спитала Аліна. — Як же я покину вас?

Мені стало приємно, що отим «ви» вона залучила до гурту і мене.

— Ну як же я покину тебе з Андрійком? — уточнила вона і викинула мене із сього затишного родинного гніздечка.

Я знову відчувся прийдою, якого виганяють із домівки на дощ.

— Як уже у твого синочка не вистачає совісті і грошей піклуватися про Андрійка, то ми із котиком-любчиком підемо на роботу.

Заради цієї жінки я міг піти на все. Навіть на роботу.

Я тільки ще не уявляв тоді, який то подвиг — фізична праця. Під фізичною працею я маю на увазі не те, аби час від часу перекопати грядку на городі чи підмести сміття на вулиці. Я маю на увазі роботу по десять-дванадцять годин де і чим прийдеться, вдень чи вночі, за дощу чи снігу. Жаль, що я свого часу не навчився плести ті гарні кошички і капелюшки, слугуючи діду Панасу лише на побігеньках.

І ми із Вірою пішли на заробітки. Куди поділися наші розніжені сніданки, куди щезло оте почуття лінивого плину часу… Я вже не говорю про розкоші наших мандрів, які тепер видавалися мені давно баченим кінофільмом. Інколи мені снився Париж, якого я не зумів свого часу оцінити, і як я схоплювався о пів на третю ночі аби бігти за чотири з половиною кілометри до пекарні, то дуже жалкував, що не народився у тому місті, єдиному місці на землі, де можна бути нещасним і через те не страждати.

А тут, у цьому Богом забутому дикому куту, я зненавидів усі пекарні світу і усі хлібобулочні вироби. У мене виявилася алергія на муку, яка рипіла по всьому моєму волохатому тілу і лізла до вух, очей, носа, черевиків, нижньої білизни. Від тої муки мені висипало на спині, і я чухався нею об стіни, наче шолудива свиня об тин. Але іще гірше було із тістом. Воно липло куди тільки можна було собі уявити і не хотіло падати кругленькими кавалочками на піддон до випічки, як у моїх вправних колег-молодичок.

А жарко було у тій пекарні, наче у чорта на сковороді. Мої напарниці роздягалися до ліфчиків, але видовище їхніх напівголих тіл не викликало у мене нічого окрім огиди, бо вони пахли мукою, сирими яйцями і содою. Сам я скажено пітнів, але соромився скидати сорочку, і то не через своє волохате погруддя, а через висип на спині, який я уві сні роздирав до крові. Я боявся, що через те мене викинуть з роботи. Наприкінці зміни хазяйка платила мені готівкою за роботу та ще й пакувала на дорогу свіжих булочок, що їх я клав на столик у їдальні. Для Аліни, котра іще спала, і для Віри, що вже приймала душ, аби бігти на роботу.

Їй теж було не з медом. Та що я таке кажу — вона тихо страждала.

І не так через те, що робота була тяжкою, як через саму ту роботу. Що вона саме робила, про те вона мовчала. За словами Юргена вона була гордячкою. Але що той дурень-регбіст у сутані священика на ній тямився. Інтелігентна і цілеспрямована, цнотлива і мужня, романтична і працьовита, проста і духмяна… О, я міг би вести той перелік безконечно, бо вивчив мою кохану, наче Біблію, напам'ять. Але кожного разу вона відкривалася мені новою сторінкою, і я наново у неї закохувався.

— Бачиш, котику, обставини міняютьтся і до них, як-не-як, треба пристосовуватися, аби вижити. І життя не питає тебе про твої мрії, освітній ценз чи соціальне становище. Мільйони людей на світі ходять на таку роботу і не роблять з того геройства.