Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Вони відтепер стояли, кожен із свого боку вічнозеленого паркану, за принципом — я не жадібний, я лише хочу ту землю, яка до моєї садиби примикає.

А учора, розповідав він далі, пролилось, як ніколи, багато крові. Одноокому Зеппі роз'юшили носа, Сімону, тому, що живе навскіс від повногрудої Хільдегардт, набили гулю на голові, а сама Хільдегардт мало не стікла кров'ю, як відтягувала від каплички Лені, ту що минулого року овдовіла, і у тої розщібнувся пояс, і об його гостру пряжку Хільдегардт врізала пальця. Стільки крові бідний Фішер не бачив із часів останньої світової війни. Фішер був тією подією дуже пригнічений і навіть намовляв нас відмовитися від нідерхольцландських булочок, які сам тим часом наминав, аж за вухами лящало.

Але усі ним перелічені події блякли у порівнянні із трагедією, котру він, як добрий оповідач, припас наостаннє і яка загрожувала винищити багатовікову культуру краю. Виявляється, що одразу після нашого від'їзду, продажні місцеві політики дали згоду на будівництво — чого б ви думаєте нам бракувало? — а-е-ро-пор-ту! І вже за якихось кілька днів з усього світу натягли до цього затишного і благословенного краю будівельну техніку і нагнали гастарбайтерів. Оте вавілонське нашестя розхапувало набудовані нордландцями вілли, котеджі, будинки і курники наче свіжоспечені булочки, які вони купували, до речі, виключно у нідерхольцландців, через що останні страшенно розбагатіли і поводилися, як то і годиться скоробагатькам, презирливо і зверхньо, хоча, по правді, вони поводилися так само і раніше, як були голожопими, прошу пробачення, голодранцями.

Рутландці тепер працювали у три зміни, залучивши до роботи старих, інвалідів і дітей, і теж казково багатіли, провіщаючи усім чисто гастарбайтерам гроші і кохання багатих місцевих жінок, з усіма витікаючими із того кохання вигодами — законним шлюбом, законним у цьому раю Aufenthalt'oм і вже довіку — неробство і розкоші від процентів з капіталу законної дружини.

Лише оберхольцландці, останній оплот традицій і символ непідкупності, не улились до того колективного безумства і, наче першохристиянські пастирі, проповідували загальнолюдські цінності, як ото домівка, затишок, поміркованість і безкористя, збираючи тим часом підписи на центральних площах метрополії, хоча ті акції уже і не могли зупинити нещадну навалу бульдозерів, іноземців, поганих манер і, як недалекий вже результат, виродження оберхольцландців як народу.

Трагічно було і те, що ряди проповідників ріділи, бо декотрі оберхольцландці самі наближали ту розв'язку, продаючи свої домівки і виїжджаючи світ за очі. Та золота лихоманка уражала навіть старих і порядних. Його сусіда навпроти, наприклад, той, що за три хати праворуч, у свої дев'яносто два роки продав успадковану іще від прадіда хату і із торбою грошей завіявся до Лас-Вегаса, де стрів одну дуже непорядну молоду жінку шестидесяти років, і та молодичка протринькала всі гроші, а тоді посадовила його літак і відправила того старого дурня назад, обчистивши його перед тим остаточно. Вона украла навіть його чудові порцелянові щелепи і зубну щітку, яка, одначе, з огляду на поцуплену щелепу, уже не становила ніякої цінності.

А другий його сусіда, молодий нероба, що жив праворуч від Фішера, з`їхався із однією немолодою нідерхольцландкою — о, людська жадоба, що може потьмарити розум до тої міри! — з єдиною метою: здавати свій гарненький триповерховий, щойно вибудований палац під — прости Господи! — бордель. Справедливий в усьому Фішер не міг не визнати, що хазяїн того закладу мав добрячий смак — його підопічні були, усі як одна, молодими, вродливими і — найбільша похвала у фішеровських вустах — fleißig, себто старанними у роботі. Бо однаково, яку людина має професію, головне, що вона трудиться у поті чола свого і на совість.

Коли він повертався зі служби на трофейному велосипеді, вони лишень прокидалися, і кожна з них, а не було жодної, яка б скидалася на іншу, махали йому із віконець, а тоді, за доброї погоди, випурхували поснідати до садочка, і у нашого Фішера завжди знаходилася якась робота і він тяг драбинку до зеленої огорожі, аби підрівняти її, себто огорожу, садовими ножицями, і ті чарівні дівчата завжди кликали його до себе, і якусь часинку він розкошував у їхній милій інтернаціональній бригаді — а вона була представлена усією палітрою, від платинових блондинок Півночі до чорно-синіх дикунок Екватору — і гомонів із ними відверто про що заманеться, в основному про останню світову війну і проблеми поштарського ремесла з огляду на погану погоду і невихованих собак. Час від часу, за сезоном, він приносив їм черешень, яблук чи морквину, і вони раділи тому, наче діти. І, бачите самі, що він не був расистом. Він просто не любив нідерхольцландців.