Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

Гавел мав до цього тільки ту причетність, що саме в нього я хотіла розжитися на святого Юрія. Я знала, що його брата звати Юрій і доводила, що саме через це брат повинен мати зображення свого святого патрона. На якийсь час Гавел узагалі зарікся зі мною розмовляти. У Баськи я позичила оті десять злотих, бо саме на них виразніше, ніж на одержаних від інших людей, було видно замовленого з Канади орла. Розмовляти зі мною після цього Баська, правда, не перестала.

Усі, зворушені ще раніше святим Юрієм, святим Михайлом, золотою фарбою, туалетним папером і довоєнною дрібною монетою, звісно ж, цікавилися плодами моїх починань і конче хотіли поглянути на новоявлений шедевр. Я демонструвала його неохоче, бо товстий папір кепсько всотував фарби, тож я скористалася з нагоди, коли мої знайомі зібралися докупи, аби показати свою роботу всім їм одразу, і з утіхою розіклала на канапі для огляду два великі розмальовані різними барвами аркуші ватману.

Все зібрання гостей з поваги до моєї тяжкої підготовчої праці утрималося від нетактовної критики. Правда, деякі особи після «демонстрації» одразу ж вийшли, але були й такі, що лишилися. Якщо говорити конкретно, лишилося їх четверо: Баська, Павел, Янка і Мартін. Павел очей не міг відірвати від малюнка.

— Прапор як живий! — захоплено виснував він.

— Цікаво знати, як ти його надішлеш? — поцікавилася Баська.

— Звісно, зіпсується. Не можу вигадати жодного надійного способу.

— Отож-то! — похитала головою Янка. — Я теж собі не уявляю. Замовиш отакенного конверта абощо? Згорнеш його вчетверо?

— Та що ти, тоді вже ушістнадцятеро, вчетверо не влізе!

— Вони мені запропонували згорнути вчетверо й надіслати листовно, — розпачливо пояснила я. — Але це ж кретинізм!

— Чому? Можна згорнути…

— І на що воно буде схоже? Хай навіть я дістала отакенного конверта, все одно поки він дійде до Канади, з нього залишиться саме шмаття. Надішлю пакунком.

— У залізній скриньці, — підніс догори пальця Павел. — Або в добротній валізі.

— Не у скриньці й не в валізі, а в цупкій картонці. Скручу в сувій, запхаю до картонки… І до побачення.

— Блискуча думка! — похвалив Мартін, який досі жовчно мовчав. — Передбачаю, однак же, що ти не обберешся з тим пакунком клопоту…

Я занепокоїлася.

— Чому? Що ти маєш на увазі?

— Нічого особливого. На пошті розпакують, оглянуть і запропонують тобі оцінити ескіз як твір мистецтва. Те саме — на митниці та в музеї.

Усі аж пропікали Мартіна очима. Спалахнула палка дискусія.

— Ошалів? — зневажливо кинула я. — Гадаєш, оцю мазанину я покажу в музеї? Скорше ляжу трупом!

— Тоді в тебе не візьмуть на пошті… Він має рацію, — замогильним голосом сказала Баська. — Якщо згорнеш цю штуку в сувій, то прискіпаються, що це, мовляв, картина, а картини надсилати зась без попередньої музейно-митницької процедури та печаток-дозволів.

— Може, ліпше згорнути… вшістнадцятеро, — підказав Павел.

Такі зауваження мене роззлостили — страх!

— Відчепіться! Нічого я не згортатиму, шкода мови! Жоден дурень не визнає цього за твір мистецтва!

— Якраз дурень і визнає, — солодким голосом озвався Мартін.

— Я не марнуватиму власної праці. Запакую ескіз на пошті, аби не переробляти двічі; запхаю до картонки і піде. І, будь ласка, не каркайте.

— Ну й що? — засумнівалася Янка. — Гадаєш, ніхто потому вже не витягатиме й не розглядатиме?

— А на чорта комусь там витягати й розглядати?

— Ну, а… митницький контроль?

— Оглянуть на пошті, поки пакуватимуть.

— І на цьому край? А я гадала, що десь там дорогою такі поштові пересилки розпечатують і ретельно перевіряють.

— А хто ж цим займатиметься? Машиніст у потязі чи пілот у літаку? Можу запевнити — ніхто.

— А звідки ти знаєш?

— Я спеціально цим цікавилася, коли писала твір про боротьбу з наркотиками. Інформацію збирала з усіх знаних мені джерел. Те, що пересилають поштою, оглядають на самім початку, відтак заліплюють, пакують, та й квит. Ці пакунки їдуть чи летять, і жоден собака до них не заглядає аж до самого кінця. Хіба що надходять повідомлення з міліції, що є якась контрабанда, — тоді перевіряють докладно. Сумніваюся, щоб міліція хотіла повідомити пошту про мої контрабандистські наміри.

Я прибрала з канапи прапор і вийняла карти для бриджу. Гадала, після тяжкої праці настав час для розваг. Павел присунув до столу фотеля, Баська запалила сигарету й підсунула собі другу попільничку.

— То ти певна? — спитала вона недовірливо.