Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

— Чого певна? Що міліція не підозрюватиме мене в контрабанді?

— Ні, що дорогою кореспонденції не розпаковують. А мені здавалося, повинні б.

— Кажу ж тобі, дивляться на пошті й ніде більше.

Розтелепа Янка впустила додолу півколоди, і вони вдвох із Павелом почали рачкувати під столом. Баська затялась.

— У такому разі я можу комусь послати маленьку подушечку кустарно-декоративного виробництва, напхану діамантами. І що? Ніхто мене не накриє?

— Накриють тебе одразу ж при пересиланні, бо подушечка буде затяжкою. А можна натоптати її паперовими доларами, і тоді тебе не злапають.

— Однаково накриють — долари шелестітимуть.

— Ну, можеш переслати якісь шпигунські матеріали, — лагідно дозволила я. — Якийсь мікрофільм або щось у такому стилі. Маленьке, легеньке і не шелестить.

— Я не маю шпигунських матеріалів, — засмутилася Баська. — Доларів і діамантів — так само. Мо’ є у вас?

— Певно що є. Особисто я намалювала цей прапор єдино для того, щоб нелегально їх переслати.

Замість бриджу, компанія почала зважувати всі за і проти контрабандистської діяльності, намагаючись угадати, що саме я збираюся нелегально переслати в картонці, й зовсім не розглядаючи причини, чому б я мала із чимось там критися. Дискутували з цього приводу з незрозумілим запалом, якщо врахувати, що ніхто з нас не посідав нічого такого, що могло б стати об’єктом протиправних дій.

— Діаманти — ні! — рішуче вигукнув Павел. — Вони одразу заторохтять. Золото теж ні, — затяжке.

— Гуяну, — запропонував Мартін. — Можна приклеїти її липкою тасьмою збоку, всередині картонки. Якщо в тебе є щось таке — маєш шанс щасливо позбутися.

— А що воно таке, ця Гуяна? — зацікавилась Янка.

— Одна-однісінька у світі марка, якою володіє анонімний філателіст-мільйонер, — пояснила я. — Анонімний філателіст — це, мабуть, я, правда, досі я про це ні сном ні духом не відала.

— Ну, то добре, пересилай її. Геніальна думка — приліпити зсередини…

Нарешті вони втихомирились і знову зайнялися бриджем, тільки Баська (що вийшла першою) не мала що робити і міркувала собі далі.

— Слухай, а яка подальша доля такої кореспонденції? І що роблять, як з’являється якась підозра?

— Усе гамузом звозять у інше відділення, там сортують і в разі чого шукають в окремій кімнаті. Без надійних сигналів і без поважного приводу шукати не вільно, подумай тільки: розпорюють, наприклад, твою гарнесеньку подушечку, пір’я порозлітається навсебіч, нічого не знайдуть і що? Муситимуть платити відшкодування. Кому воно треба?

— Вона має рацію, — сказав Мартін кудись у простір.

— Хто має рацію? Баська чи я?

— Ти.

— А що з тими пакунками роблять за кордоном? — не вгавала Баська.

— Залежить де, — пробурмотів Мартін.

— Ну, на Заході, — уточнила Баська. — Що з ними роблять?

— Пас, — сказав Мартін. — Найчастіше віддають адресатам.

— І там, на Заході, їх теж ніхто не розпаковує?

Усі спасували, я розіклала карти на столі. Павел почав свій хід.

— А чому конче мають розпаковувати? — спитала я роздратовано. — Нікого не обходить, що саме ти пересилаєш.

— Хіба що мають підозру, що це алкогольні напої, — встряв Мартін. — Тоді розпечатують, щоб накласти мито.

— Та й то не завжди, бо вони вірять у те, що зафіксоване документально. Якщо написано, що тут півлітра, беруть мито за півлітра, та й квит.

— А як здогадаються, що це діаманти?

— А це — як у яку країну посилати. У Скандинавії, наприклад, у разі перевірки шанобливо принесуть тобі всі до одного, бо там цінних речей не крадуть. У слабко розвинених країнах одразу ж загарбають собі без жодних роздумів.

— Тоді матиму контрабандні справи тільки зі Скандинавією, — вирішила Баська. — Цікаво знати, як у тебе вийде з прапором…

Після бриджу я вийшла з дому не в гуморі, бо, можна вважати, програла. Згорнула прапор, запхала до картонки і вислала як зразок для вишивки, завдяки чому не спевнилися страшні Мартінові пророцтва. Не довелося мені й мандрувати до музею для оцінки мого шедевру. За три тижні я одержала повідомлення з Канади, що прапор дістався до родичів цілий і неушкоджений. Я розповіла про це Басьці, яка дала, нарешті, спокій нелегальним діамантам. Може, саме тоді вони й вигадали злочинний спосіб контрабандою позбуватися прихованого майна?

Через кілька днів по тому, як надіслано прапора, до мене несподівано завітав Мартін. Усупереч своїй звичці поводитися дипломатично, він одразу ж заявив, що прийшов у певній справі.