Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

Я ошаліло дивилася на старого, чуючи себе так, ніби мене огріли довбнею по голові, а дід аж сяяв хитрою посмішкою.

— Я напустив туману, ніби передаю колекцію в інші руки, — довірчо провадив старий. — Навіть спроворив два варіанти. Я одержав відомості, що була спроба підкупити секретарку мого нотаря, гадаю, злочинцям пощастило підступно добратися до моєї родинної біжутерії, яка у нього зберігалася. Інший фальшивий слід вів до нашого з вами молодого приятеля. Я признаюсь вам у цьому, пані. Насправді ж я вклав усю колекцію в один великий пакунок і надіслав його на своє ж таки ім’я до шпиталю рекомендованою бандероллю.

Мені пощастило, нарешті, опанувати себе.

— Боже правий! — вигукнула я. — І ви не боялися, що вона пропаде в дорозі, загубиться у шпиталі?..

— Я боявся хіба одного, пані, — усміхнувся старий, — щоб якраз у цей раз на пошті не спалахнула пожежа. А в лікарні, коли за кілька день пакунок надійшов на моє ім’я, я попрохав директора сховати у сейфі старі фотографії та щоденникові нотатки мого давнього друга, які я нібито одержав. Шпитальний сейф — вельми надійне місце…

Мені забракло геть усього: слів, голосу, здатності мислити й почувати. Я вся наче закам’яніла. Дві жертви, один заарештований душогуб, жахлива контрабандна афера, хаос на чорному ринку і все це в гонитві за втраченим скарбом, який спокійнісінько собі лежав у шпитальному сейфі під охороною свого власника!!!

Коли я вийшла надвір, виявилося, що вже пізній вечір. Мартін сидів у машині весь аж позеленілий. Він не озивався й словом і навіть не дивився на мене. Я подумала, що повідомити новину треба якось дуже ніжно й обачно.

— На твоєму місці я не відмовилася б від такої спадщини, — саме так, ніжно й обачно, звернулася я до нього. — Дивовижні марки!

Мартін сидів мов закам’янілий і далі тупо дивився поперед себе.

— Усе гаразд, — провадила я. — Він не дорікає, що ти не допильнував. Він дуже тебе любить.

Мартін, сидячи все так само штивно, видобув із себе якийсь хрип. Поза спиною мені пройшов холодок.

— О Боже! — вигукнула я. — Ну ж бо, заспокойся! Кажу ж, усе гаразд! Не знаю, що там поцупили у тебе, але всі справдешні марки в нього. Весь комплект. Я щойно бачила живовидь. Усі на місці, а те, що дали тобі, — то був черговий камуфляж. Не хвилюйся, я навіть не заїкнулася про пропажу, хоч насправді пропадати не було чому.

У Мартіна почала сходити з обличчя ота падлюча зелень. Потім, він, навпаки, став неприродно червоний. Нарешті спроквола повернув до мене голову.

— Хоч убий, не доберу, про що ти говориш, — хрипко прошепотів він. — Адже ти наче про щось говориш?..

Я з янгольським терпінням тричі підряд переповіла йому розмову. Потім добула з багажника пляшку мінеральної води і повторила усе вчетверте. Під впливом води й моїх розповідей Мартін почав, нарешті, прибирати нормального вигляду. Вп’яте запитуючи про те, як воно все було, він уже встиг оговтатися і здавався досить жвавим. Розповідати вшосте я відмовилася.

— Зцапів? Ти вже кожну дрібницю напам’ять вивчив. Я сама здивована, але сто разів повторювати одне й те саме навіть мені обридло. Невже не обридло й тобі?

— Але ж це найчудовіша розповідь у світі, — замріяно відповів Мартін. — Ох же й назюзькаюся! Нарешті я позбудуся цих жахливих докорів сумління.

— Певна річ. І всі перестануть каратися…

— Ні, я не про те. Я маю на увазі докори сумління, які мучили мене через те, що я порушив спокій невинного дідуся. От тобі й невинний дідусь!..

Я запитливо дивилась на нього, бо чогось іще все-таки не розуміла. Мартін пояснив:

— Ти, мабуть, знаєш, що свого письма людині не змінити, як би та не крутилася? Ну, а всі оті пакунки треба ж було адресувати, га? Надто ж пакунки від Вишневського. Так от, кожного з них підписував не хто, як він, справжній «герой» отої шурі-бурі, наш невинний дідусь, якого я на це підбив. Нікому ж бо не спало б на думку шукати відправника у шпиталі…

От і вийшло, що цілком випадково я сказала майорові святу правду. Насправді окаянна спадщина не пропадала, тож для вчинення описаного вище безглуздого злочину не було жодної іншої приключки, крім збагачення держави.