Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

Я була так глибоко і щиро схвильована, що майор зглянувся наді мною.

— Бачте, він не віддав у пральню своїх штанів, — довірчо похвалився він.

Поручник Гумовський засміявся. Капітан Ружевич сердито кашлянув. Я запитала, сповнена надії:

— І що ж? На штанях щось є?

— Слідство майже завершене, злочинці за гратами, матеріали незабаром буде здано до прокуратури, — повідомив майор. — Можемо дати трохи поживи для ваших подальших роздумів. Ви, пані, мабуть, знаєте, що в нас є лабораторія?

— Як не знати, знаю! На штанях щось лишилося: часом не пилюка з горища?

— Плюс сліди фарби та котячої шерсті.

— А сліди черевиків? Хіба я їх не позатоптувала?

— На щастя, ні. За вміння ходити на місці злочину складаю вам палку подяку. Ви ступали легко й елегантно, наче балерина. Це ви, пані, зумисне чи як?

— Не знаю. Там така підлога, що я боялася натискати підборами. Гаразд. Але все те лише доводить, що він там був, а як же з самим убивством? Дедуктивна метода?

— Яка там метода — залізний доказ. Пєжачек його задушив, а сліди від цього не зникають, наслідки експертизи однозначні. Немає жодних сумнівів.

Я полегшено зітхнула, бо Пєжачек зі своєю гидомирною пикою з самого початку викликав в мене гостру відразу. Майор виклав додаткові подробиці. Франека з Вєсєком схопили пізно, але все-таки схопили, причому цілком випадково. У ході розшуків запитували про всіх, хто раптово змінив місце своєї праці. І ось надійшло повідомлення, що з державної майстерні несподівано звільнився дуже гарний і порядний працівник, без будь-яких видимих причин. Він кудись виїхав, а куди — невідомо. То був Вєсєк, якого досить швидко розшукали, а знайти його приятеля Франека вже було неважко. Спершу вони все заперечували, геть-чисто все, але пізніше змінили тактику, «розкололися» і в усьому звинуватили Пєжачека. Причиною такої зміни в їхній поведінці було повідомлення про те, що Пєжачека заарештовано. Симулянта-пияка з червоним шарфиком теж затримано, і він поводився так само, надто, коли дізнався, що викраденою у Гавела машиною задавили людину.

— Іншими словами, Пєжачек сам собі наплював у кашу, — виснував майор.

— Так йому й треба. Цікава я знати, чому він убив Дуткевича? Така люта була ненависть?

— Попали пальцем у небо, — відрубав майор. — Дуткевич його мало цікавив. Йшлося йому про щось інше, і взагалі вся ця афера була тільки приводом. Він хотів цілком підкорити собі отих двох хлопців — Франека й Вєсєка. Вони не стояли на обліку в міліції, тож були для нього дуже зручні. Він планував переконати їх, що то вони вчинили злочин.

— Але для чого?

— Щоб вони вже не могли відмовити йому, коли ішлося про «мокре діло». Доброхітно вони на це йти не хотіли, і він заповзявся їх змусити. На очній ставці з ними він усе відкидав. Це звичайна манера поводитися злочинців, які з допомогою шантажу вербують собі підручних.

— Який жах! Звідки ви про це дізналися? Він сам сказав?

— Він усе заперечує, та зараз це не має значення. Звідки ми знаємо, звідти знаємо, а додатково усе підтвердив отой, як його, з червоним кашне, довірена особа. Пєжачек не крився перед ним зі своїми намірами, хвалився, що вже тримає в руках цих хлопців і скрутить їх так, що вони й не кавкнуть.

— Сподіваюся, — встряла я, — що для них знайдуться якісь «пом’якшувальні обставини». Оті кілька років чесної праці…

— Хотілося б, аби ви, пані, поділилися з нами ще деякими своїми здогадами, — заохотливо всміхнувся Вільчевський. — Мало було сказано про контрабанду. Може, ви, пані, сказали б нам кілька слів на цю тему?..

— Особисто я хотів би більше почути про Ракоша, — жовчно ввернув капітан Ружевич. — Що воно за крадіжку вчинено у нього, з якою метою, і чому він, ні сіло ні впало, одержав усе назад?

— Гадаю, у процесі здійснення акцій для збагачення держави його хибно завели до перепису тих, хто має позбутися доларів, — врочисто відказала я. — Він удався до офіційного протесту — через те йому вернули. Він не має жодних заслуг, він асоціальний елемент.

Тепер настала черга дивуватися капітанові. Майор усміхався. Поручник Гумовський ощирився.

— Виходить, усі ті… Як ви їх назвали? Пожертвувані чи як? Виходить, я повинен пристати на думку, що всі ці гешефтмахери — соціальні елементи, які мають певні заслуги?!

— Ну, якщо вони самохіть на це пішли…

— А, самохіть! — жваво підхопив майор. — Виходить (за вашими свідченнями), вони самохіть займалися грошовою контрабандою, а признатися скромність заважає.