Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

— Все складається для мене зле, — скрушно похитав він головою. — Краще якби я сидів за гратами. Власник клятої спадщини, мабуть, незабаром оклигає після операції й повернеться додому. Підкажи мені, що маю діяти в такому разі?

— Ба навіть не знаю. Цю втрату годі відшкодувати, все що зробили, пішло намарне. Хоч сядь та плач! З такого жалю може грець побити.

— І мене теж, а що вже казати про власника…

Я сіла в машину, Мартін сів і собі.

— Стривай-но, я забула спитати тебе ще раніше, — промовила я, рушаючи з місця. — Яким робом оті ваші гроші дали такий приплід? Хай би навіть Гавел набрехав і взагалі не забирав своєї частки, а так, тільки похизувався, то й тоді виходить надто вже багато. Що воно за диво?

— Ніякого дива — просто жорстока іронія. Якби нам раніше спало таке на думку, то ми б не затівали всієї цієї афери. Просто наш спільний приятель з самого початку спекулював.

— Який наш спільний приятель?

— Такий собі Йоган Гасьма. Ти його часом не знаєш?

Я була така ошелешена, що замалим не наїхала на ліхтаря. Йоган Гасьма! Норвежець, який колись виграв шалені гроші на копенгагенських верхогонах завдяки моїм дурним настановам! Єдиний з моїх знайомців, якого я просто забула завести у список, призначений для майора!!!

— Отаким, власне, робом ходить пан Випадок, — жовчно відповів Мартін, коли я перестала йокати.

— Гаразд, але все це мені однаково не пояснює, звідки взялися ті гроші. Йоган Гасьма спекулював? Тоді ми, навпаки, мали б усе втратити.

— Було ще зарано. Якщо пам’ятаєш, прикметною рисою нашого приятеля було те, що він завше блискуче починав і дуже кепсько кінчав, бо надто вже ризикував. Цього разу він узявся до діла одразу ж, і, певна річ, досяг неабияких успіхів. Ділив чесно: 50 на 50. Помалу він почав втрачати вигране і, здається, діло вже пішло на спад, коли ми запропонували йому відіслати гроші. Гадаю, зараз він утратить все, що на тому вигадав. Якби він із самого початку діяв так, як треба, ми не мали б потреби шукати помічників. Ми послали б йому якусь дещицю, і він наростив би решту. Але ж, він, стерво, не признавався, що гендлює, тільки тепер надіслав мені частковий розрахунок.

— Ну, і який можна зробити висновок? Гавел забрав своє чи ні?

— А дідько його розбере, я, наприклад, не годен, бо щось там брали, а щось повертали знов. Щодо Гавела я не маю якоїсь певної думки. — І, мабуть, школи вже не матиму. Послухай-но, а куди ти їдеш?

Мартін роззирнувся навколо і впевнився, що ми вже на Пулавській.

— Ти не заперечуватимеш, якщо ми підскочимо до шпиталю на Стемпінській? Треба дізнатися, як там здоров’я мого Дамоклового меча. Я вже давно його не навідував.

Я підвезла його до лікарні, бо мене саму розпирало від цікавості. Ми вийшли з машини разом. У шпитальному вестибюлі був кіоск, і я вирішила купити цигарок. Я підійшла до кіоска, а Мартін рушив до сходів, віддавши чемний уклін кіоскерові.

— Добрий день, добрий день! — голосно відповів кіоскер. — Тільки даремно ви трудите ноги, вашого родича вже нема.

Маріїн завмер на сходах: одна нога вище, друга нижче.

— Це ж той, із сьомої палати, га? Його вже немає, — доброзичливо повторив кіоскер.

Ще кілька хвилин Мартін становив собою живу картину. Потім повернув голову і блимнув на кіоскера. Він був блідий як смерть.

— Помер? — спитав він якось очужіло.

— Ні, чому помер! Господь з вами! Повернувся додому. Я сам замовляв йому таксі. Він непогано себе чує. Це старий чоловік, безперечно, хворий, але сили ще ого-го!

Мартін повернув назад і ходою сновиди почав спускатися сходами. Я забула про цигарки.

— А давно той пан вийшов зі шпиталю? Га? — квапливо запитала я.

— Де там давно, сьогодні, кілька годин тому!..

Я вийшла на вулицю. Мартін подався слідом за мною, спіткнувся на порозі й сів у машину в якомусь отупінні. За хвилину запалив цигарку.

— Ну, і що ж тепер? — схвильовано запитала я. — Мартін не відповідав. Він курив і дуже пильно вдивлявся у глибину Стемпінської вулиці. Я вирішила зачекати, вийшла з машини, зайшла знову до вестибюля й купила цигарок.

— Ну, — сказав він якось безживно. — Що тепер?

Я спробувала його розважити.

— З двох лих менше — живий, а не мертвий. Зараз принаймні не оголосять заповіту, після чого все вийде наяв. Ачей, живому щось можна буде пояснити.

— Ти допустила б, аби тобі пояснювали, що пропали всі твої марки?

— Так, у кожному разі після цього не повісилася б. Я не маю Маврикіїв. Але що мені зробилося б зле, то це напевно.