Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

— Чи немає в тебе закордонного каталога марок? — спитав він якось зніяковіло. — Такого великого, вичерпного?

— Є. Гіббонс. Охоплює весь світ.

— Можеш мені позичити?

— Можу, але ненадовго. І не знаю, чи ти зумієш ним скористатися: там немає зорових репродукцій, самі описи.

— А якою мовою?

— Англійською.

— Це добре. Ціни теж значаться?

— Так, і навіть сучасні, поточні.

— У якій валюті?

— У нових пенсах і фунтах. Задоволений?

— Цілком.

— У мене є спеціальний польський цінник закордонних марок, — додала я, трохи здивована його раптовим зацікавленням філателістикою. — Сучасний грошовий курс. Охоплює Європу й кілька країн в інших частинах світу. Ціни у польських злотих. Дати тобі цього довідника?

— Як нічого не матимеш проти.

Я не мала. Я саме була захоплена ідеєю своєї науково-фантастичної повісті, розшукувала для консультацій фахівців з ядерної фізики і не відчувала потреби у філателістичних довідниках. Я позичила свого Гіббонса і дала ще польського цінника. Мартін, угинаючись під тягарем величезного тому, пішов. Я навіть не звернула увагу на те, що він був якийсь чудний.

Через тиждень він заявився знову, щоб повернути обидва філателістичні джерела. Спитав, чи в мене знайдеться хвилинка вільного часу. Довідавшись, що я нікуди не поспішаю, гість запалив сигарету й сидів мовчки, дивлячись у вікно. Я теж німувала, чекаючи, доки він сам порушить мовчанку.

— Як ти вважаєш, — озвався він нарешті, — все, що тут написане, правда, не вигадка?

Я здивувалася, звідки така зневага й водночас цікавість до невинних по суті речей.

— Все правда до найменших подробиць. Сама тільки правда.

— Отже, ота ідіотська Гуяна справді коштує 2000 фунтів?

— Теоретично. Насправді ж стільки, скільки за неї дадуть. Припустімо, в ціннику подано ціну цієї марки на останньому аукціоні. На наступному її буде оцінено ще вище. Ти що, збираєшся її купляти?

Мартін знову глянув у вікно.

— Як умістище капіталу, чогось кращого не вигадаєш. Я купив би з охотою. Мені бракує тільки 19 999 фунтів і 90 пенсів. 10 пенсів уже маю.

У голосі йому забринів такий відчай, що я відчула в собі якесь нове, жваве зацікавлення до нього. Я не годна була зрозуміти, куди він гне. Я знала, що запитаннями навпростець нічого з нього не вичавлю, тож коли хочу про щось довідатися, слід зачекати.

— Можу позичити ще один десяток пенсів, тоді бракуватиме вже менше.

Мартін стенувся, зітхнув, погасив сигарету й запалив нову.

— Я вскочив у халепу, — зізнався він. — Мені було б трохи легше, якби ти згодилась мене вислухати. Ти розумієшся на марках, і це, можливо, щось дасть.

Я подумала, що моя обізнаність із філателістикою може виявитися недостатньою, але нічим не показала своїх сумнівів, щоб його не сполохати. Я кивнула головою.

— Так от, уяви собі, — сказав Мартін, — є один такий собі чоловік… — І замовк. Я терпляче ждала. Мартін розмірковував ще хвилину-другу. — Щиро кажучи, не є, а був.

— Помер? — чемно поцікавилась я.

— Начебто так.

Він знову сидів мовчки, розглядаючи надворішній краєвид.

Мені обридло пасивно чекати.

— Ну! — підштовхнула я. — І що ж? Ти мусиш влаштувати йому похорон?

Мартін глибоко зітхнув.

— Я з ним щонайтісніше пов’язаний, — пояснив він замогильним голосом.

— Як це зрозуміти? Ти теж збираєшся померти?

— Не конче, хоча, сказати по щирості, до цього близький, і, можливо, то був би найкращий вихід зі становища. Не перепиняй мене раз у раз, тоді зрозумієш, про що йдеться. Отже, той чоловік мав предків.

Я не витримала.

— Це нормально. Всі люди мають предків.

— Він мав незвичайних предків. Їхній пам’яті нічого поганого я не зичу, але хай би їх грім побив, тих предків.

— А що? — вразилась я. — Вони ще живі?

Мартін зневажливо глянув на мене.

— Цей чоловік народився 1895 року, — пояснив він. — Є дуже мало людей, які народилися раніше і ще живі. Його предки (саме слово на це вказує) народилися раніше за нього.

— Але в чому ж річ? То його, а не твої предки, чого це тебе обходить?

— Вони затруїли мені життя. Вислухаєш урешті-решт мене уважно? А то ти все питаєш і збиваєш мене з плигу.

— Добре, мовчу й уважно слухаю, але ти й сам після кожного речення робиш такі паузи, що я певна — це вже край, нічого більше ти не скажеш. Говори якось зрозуміліше.

— Добре, можна все одразу. Цей чоловік мав батька, старшого за нього на тридцять років, тобто він народився 1865 року. Батько його батька, який теж народився на тридцять років раніше за свого сина, у 1835 році, став причинцем усієї подальшої трагедії. Тобто цей дурень почав збирати марки.