Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Нехемія Коен проводив у «асирі» майже всі дні, з раннього ранку й до вечора, приходячи додому лише на ніч. Він постився, читав «Теілім», у розпачі шмагав себе по руках і спині батогом з жалом скорпіона на кінці, не здогадуючись, які страждання очікують його в найближчі тижні.

Іґнатій Несвіцький зовсім не збирався заспокоюватися після загибелі Менделя Коена. Відслуживши за нещасним юнаком усі належні меси, єзуїт знову взявся за старе. Його план засудити раббі Нехемію до смерті за знищення чаклунством графа Липіцького залишався в силі, просто він відклав його на деякий час. Тепер інквізиторові було набагато простіше дістатися до Коена.

Він уже не шановний усіма рабин, а зневажуваний ізгой, засуджений на принизливе скніння в темній комірці. Євреї більше не прийдуть йому на допомогу, не відкупляться дарунками, не почнуть шукати заступників у поляків, вірменів або греків, тому що тепер Нехемія Коен для них уже ніхто.

Навіть захиститися методами Каббали рабин не зможе, адже в розпачі віддав Леві свою колекцію рідкісних манускриптів. Від страждань та голодування Коенові здібності могли й зникнути, і він уже не зуміє ні злетіти вгору, ні стати невидимим, ані паралізувати прийомами стародавньої східної магії своїх супротивників, як одного разу вдалося Леві зробити з Несвіцьким.

— Результат сутички вирішений, — заявив єзуїт. — Я спалю Нехемію Коена, а перед цим сам відрубаю йому руки й ноги, раз уже євреї не змогли відрізати в нього злостивий язик. І кину у вогонь єретичні писання, я знаю, що Коен вже багато років пише таємну працю, названу за першим рядком « Негед емунат-ноцрим » [37] Стандартна назва ряду юдейських трактатів, присвячених критиці християнства. Чи були подібні тексти у Коена насправді, невідомо. , що означає «Проти християнського віровчення». Се мені оповіли його вороги, може, і брешуть, а може, і правда.

— Це буде суд не лише над Коеном, — кивали Несвіцькому в єзуїтській колегії, — а й гучний процес над усією юдейською лжерелігією. Настав час викрити її, довести, що справжній юдаїзм — це доктрина римо-католицької церкви, а все, що євреї вважають юдаїзмом — така ж шизма [38] Єресь, розкол ( польськ .). , як грецька чи бусурманська віри.

— Але Коен розумний, — побоювалися єзуїти, — він обожнює диспути, і до того ж переконаний, що юдеї — більші християни, ніж ті, що носять хрести. Він усі наші слова переверне по-своєму, і публіка повірить Коену.

— Тоді зробимо суд закритим, — сказав Несвіцький, — проведемо його в стінах нашої колегії, за сімома замками, у присутності інквізиторів та вищого священства. Я навіть запрошу кардиналів з Ватикану…

— А обвинувачувати в ритуальних кровопролиттях будемо? — поцікавилися в Несвіцького.

— Треба рожевої маци спекти, з зафарбованим соком, щоб виглядала замішаною на християнській крові. Я зберу все, що говорив Коен про християн, і цього цілком вистачить, щоб звести його на кострище, — вихвалявся єзуїт.

Цього ранку Нехемія Коен, як звичайно, прослизнув в «асиру» через чорний хід і сів у ганебне крісло з вепрячої шкіри.

— Г-споди, вибач мене, грішного, — прошепотів він, й почав накладати на голову обруч тфіллін з маленькою коробочкою. Коен уже обмотав руку тонким чорним ременем, як двері до комірки відчинились.

— Рабин Нехемія Коен Лемберґер? — запитали в нього єзуїти.

— Я, — відповів Коен.

Нехемію Коена вели до в’язниці на очах усієї Староєврейської вулиці, просто в смугастому молитовному вбранні, накинутому на плечі. Хтось співчував йому, хтось зловтішався.

— Коен відпокутує вчинене. Він заслуговує смерті.

— Коен стане мучеником і тим самим змиє свій найбільший гріх, наклеп на Шабтая Цві.

— Коен уникне кострища, раз йому нічого не коштувало репетувати на весь Стамбул, що він мусульманин, — сичали сабатіанці. — Він знайде спосіб домовитися з інквізицією.

Процес міг би й не відбутися, якби незадовго до юдейського Великодня, напровесні 1676 року, з багатого будинку шляхтичів Любомирських не пропала шестирічна Злота, незаконна дочка покоївки [39] В основу цього епізоду лягла так звана Сандомирська справа 1698 року. . Злоту тримали в чорному тілі, примушуючи виконувати брудну роботу, і ганяли по місту з дрібними дорученнями. Львівські крамарі добре знали це маленьке, ясноголове дівча з великими синіми очами, вбране в стару одежину, що прибігало до них купити то свічок, то мила, то солі.

Про її походження пліткували, начебто Злота — дочка одного впливового магната, що вона занадто витончена й мила для простолюдинки. За це дівчинку немилосердно лупцювали не тільки добродії її матері, але й прислуга Любомирських, яка, по суті, мала б краще ставитись до Злоти.