Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

І ось наприкінці березня Злота зникла.

Куховарки послали її за фіґами для десерту, але пройшло півдня, а дівчисько не поверталося. Спочатку подумали, що вона потрапила під коня, або заблукала в лабіринті грецьких крамниць, або навіть утекла від осоружного життя куди-небудь за місто. Її мати — яка раніше, до речі, Злоту не вельми шкодувала, називаючи її не інакше як «мій проклін», увечері відпросилась у Любомирських і кинулась по крамницях.

Греки й вірмени в один голос сказали, що сьогодні Злота до них не заходила.

Зійшлися на думці, що у дівчиська, поки вона йшла за фіґами, хтось відібрав гроші, і воно до ночі не з'явиться, побоюючись прочуханки.

— Прийде ще, — казала покоївка, — плаче де-небудь у завулку.

Але ні наступного дня, ні через тиждень Злота не з’явилася. Почалися пошуки. Найшлися свідки, що бачили, як маленька дівчинка заходила в Жидівську браму і з тих пір безвісти зникла. У всьому єврейському ґетто влаштували ретельний обшук. Заглядали не тільки в убогі домівки, але й перевіряли пивниці, комори, вигрібні ями, зривали підлоги, розбивали стіни. Знайшли багато чого, тільки не Злоту.

Тим часом наближався Пейсах. На Староєврейській вулиці витрушували хлібні крихти й влаштовували велике прибирання. Жодної часточки квасного не мало залишатися в будинку протягом цілого тижня. Кипіла робота в пекарні: пекли мацу. Кравці не встигали розправитися з купою замовлень: біднота справляла собі обновки до свята. Увечері 14 нісану домочадці, чисті й у новій одежі, сідали за стіл з першою зіркою.

Сім днів Пейсаху — це єдині сім днів, коли єврей Львова вважає себе паном.

У Пейсах він сам собі Чарторийський і Собєський. Він сидить у кріслі, наче пан, і радіє втечі з Міцраїма. А лайла азі куланові месубім , наспівує він, поїдаючи зі старовинного тарелю солодкі яблучка, розтерті з горіхами, медом та корицею. Двері відчинені. Вважають, що у дні Пейсаха домівки праведників відвідує Еліяху-Наві, Ілля-Пророк. Хрумтять тонкі коржі маци, хліба бідних.

Він згадує про тонни жаб, що звалилися з неба, води Нілі, що закипіли, як кров, песіх мух, що затьмарили сонце. І сорок років блукань по Синаю. В Ізраїль, звичайно, можна було прийти за місяць, але народ раббів не смів ступити на Землю Обітовану. Ізраїль — країна волі. Коли євреї стануть по-справжньому вільними людьми, Б-г поверне їх додому.

А поки що — жовті шапки, брама ґетто, підкинений у синагогу трупик синьоокої Злоти. Його знайдуть загорненим у сувій Тори.

І почнеться нове судилище. Розпечуть грати жаровень, запрацюють диби, заскриплять обценьки й кліщі. Не зупинити патера Несвіцького. Обивателів, що зі страху тікатимуть в передмістя, він накаже затримувати й доставляти в підвали інквізиції, а майно забирати до скарбниці.

Урятувати євреїв Левиного міста може тільки сам Нехемія Коен, якщо погодиться взяти на себе всі обвинувачення й зійти на кострище.

Увечері пані Сабіна, закутавшись у турецьку шаль, вислизнула з будинку й побігла в аптеку гера Брауна «Під срібним оленем» за сонним зіллям. Незадовго перед цим їй передали записку від Леві, де було написано тільки одне слово — сьогодні.

Хвилюючись, пані смикнула ручку дубових дверей.

— Я не дуже пізно? Ви не зачиняєтесь? — запитала Сабіна в гера Брауна.

— Що ви, пані, — відповів німець, — саме в цю пору ми й потрібні.

— Мені, будь ласка, от це, — і пані подала аптекареві папірець.

Гер Браун прочитав, похмурніючи на виду.

— Що, немає?! — злякалася ясновельможна.

— Є, є, — поспішив заспокоїти її аптекар, — тільки цей засіб дуже рідкісний і коштовний. Ви впевнені, що хочете його спробувати?

— Впевнена, — сказала Сабіна.

— Яцеку! — покликав гер Браун свого помічника. — Принеси пані сонного зілля.

— Зараз, — сказав Яцек і зник у підсобці. Слід визнати, що з Яцека був неабиякий шалапут. Фармакологія давалася йому із труднощами. Він плутав етикетки, ухитряючись, наприклад, на склянку з ганусовими краплями наклеїти напис «касторка», а сушених аспидів запхати в одну коробку з гомеопатичними кульками. У шафці з отрутами й сильнодіючими снодійними в нього панував цілковитий безлад. Відвідувачі, утім, про це не знали, вважаючи що всі ліки розкладені по пляшечках і всі етикетки правильні. Але то був обман: акуратно розкладені по поличках пляшечки були немилосердно переплутані.

Миш’як і отруйне коріння лежало упереміш із невинними пастилками проти запорів, етикетки були наклеєні косо, а написи на них — нерозбірливі.