Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Спілкуючись із сином раббі Нехемії, Леві робив усе можливе й неможливе, щоб Мендель не тільки повністю довірився йому, але й зміг виконати будь-яке прохання Леві, яким би абсурдним воно не здавалося. Лише в цьому випадку він зумів би переконати юнака самому прийти до патера Несвіцького, вірячи, що йому нічого не загрожує…

Вони часто зустрічалися в затишних місцях, поза єврейським кварталом — на Поганці, або в християнській частині міста, на площі Ринок, на Зеленій вулиці. Мендель довідався від Леві чимало нового про секрети свого прадіда, почув ретельно приховувану від його вух історію поїздки Нехемії Коена до Стамбула.

— Невже мій батько настільки сильно ненавидів Шабтая Цві, що не побоявся перебратися на турка й піти до султана?! — здивувався Мендель.

— Я бачив се на власні очі, — сумно відповів йому Леві. — Не хотів би обмовляти твого батька, але й викреслити це з пам’яті не можу. Зрозумій: Нехемія зважився на цю жертву, вважаючи, що чинить правильно. Поява Шабтая Цві внесла безлад у єврейський світ, а відтак його треба якнайшвидше прибрати, як завгодно — вбити, знеславити, чи навічно замкнути у темниці. Задля цього твій батько прикинувся віровідступником.

Леві згадав про це з певною метою. Йому потрібно було простежити за реакцією Менделя. Сабатіанство, як і поведінка раббі Нехемії Коена, теж ґрунтувалося на жертовності. Кожний, хто вірив у обраність Шабтая Цві, розумів, що той, ставши мусульманином, поступився найдорожчим — своїм єврейством. Це було навмисне зречення, виправдане й передбачене рядками пророцтв. Тому для послідовників ізмірського каббаліста переміна віри — справжня або уявна — була зовсім не святотатством. Не хілул Ха-Шем , не огуда на Г-спода, а прославляння — так пояснювали сабатіанці вчинок Шабтая Цві. Якщо людина зрікається, виходить, вона в це вірила і продовжує вірити у глибині душі. А тим, хто ні в що не вірить, їм і відрікатися нема від чого…

Ця думка породила сабатіанський рух. Чимало людей, бажаючи долучитися до задумів Шабтая Цві — а серед них виявилися, крім євреїв, ще й християни, стали привселюдно вихваляти інші релігії, вважаючи це особливим подвигом. Для деяких найбільш одіозних сабатіанців мусульманство видалося занадто простим. Подумаєш, єврей-мусульманин, сміялися вони, покажіть мені, у чому він себе опоганив? Свинини не їв? Не їв. До язичництва не схилявся? Не схилявся. Теж мені, віровідступник! Якщо по Рамбаму, він зовсім віри не міняв. Пошукайте краще що-небудь страшніше, щоб ангели на небесах здригнулися, бачачи, як сини Ізраїлю порушують заповіді!

Саме до жартівливого віровідступництва вирішив схилити Менделя Леві. Ненасправжки не забороняється, виправдовувався він…

Не довго думаючи, Леві запропонував йому прикинутися, начебто Мендель знайшов у Каббалі поняття, близькі до ідей триєдиності, і всерйоз міркує про святе хрещення. На перший погляд це виглядало абсолютним божевіллям. Мендель ніколи не чув про єврея, який найшов би у Каббалі бодай одну ниточку, що зв’язує її із християнством.

Однак… чим божевільніше, тим краще для єзуїтів. Вони таке люблять, — подумав Леві. І став крутитися довкола Менделя.

— Менделе, хавері [24] Мій друже ( івр .). , я прошу тебе пожартувати над Несвіцьким не лише для того, щоб він бодай ненадовго дав спокій твоїй родині, — зізнався Леві, стоячи біля круглого фонтану. Забувши вивергати криничну воду, фонтан на самоті збирав сірий дощ. Зубаста паща міфічної риби прикро вищерилась. — Знаєш, я кохаю одну милу дівчину. Вона — багата полька, і у неї є вбога родичка, компаньйонка Маріца, яка вже два дні перебуває в підземеллях інквізиції… Її катують, Менделе, катують! Якщо я не витягну її звідти, загине не лише Маріца, смерть загрожує також моїй коханій!

Мендель мовчав. Леві сперся на лускате тіло фонтанної риби.

— Дивись, — сказав він до Коенового сина, — її життя цілком залежить від єзуїта Несвіцького. Забажає — звільнить, забажає — пошле на кострище. Але якщо ти прийдеш до нього, Несвіцький поклявся закрити справу проти Маріци й повернути її додому…

— А що ця Маріца накоїла?

— Нічого. Загубила прикрасу, зміїний кістяк на чорному шнурку, а єзуїт вичитав, начебто се знаряддя чарівниці.

— А якщо єзуїт обдурить і не відпустить дівчину?

— Усе може бути. Коли тебе підведуть до купелі, Маріца вже буде на волі! І спокійно, відчинивши вікно, ти полетиш назад у єврейський квартал! Батько навіть не дізнається! Єзуїт швидше помре, ніж зізнається в провалі місіонерства! Він буде мовчати як ця риба!