Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Невже Мендель, світла голова, не жартував, обіцяючи в такому випадку справжню « авів ярок » — відродження авраамічної єдності, про яку невиразно натякається в каббалістичних рукописах Езри д’Альби?!

На словах « авів ярок » — зелена весна — Леві осінило.

— Ялла! — закричав він, — але ж у мене в кишені ключ від Коенової бібліотеки! Трохи поторгую й побіжу відкривати, поки раббі студіює Талмуд у синагозі Нахмановичів. Заберу трактат «Ец даат» і незакінчену чернетку «Пардес римонім», загорну в таліт, відішлю Шабтаю через вірменських купців. Вони доставлять усе, що забажаєш, навіть у таку глуху діру, як орлина країна Албанія.

Нехемія Коен скрізь шукав свого сина Менделя, і не міг знайти.

— Де ж він? — турбувався батько. — У таку пізню пору?!

Леві Михаель Цві впевненою ходою переможця поспішав до будинку Коена.

Він уже наблизився до дверей, піднявши руку, щоб ударити в дзвіночок, і тут Леві наздогнав Коен.

— Де мій син! Відповідай! — Нехемія схопив Леві за тюрбан і почав душити.

Не сумнівався — це його рук справа. Старий важкий рабин дійсно міг задушити Леві, однак тому вдалося вирватися.

— З Менделем твоїм усе гаразд, — тихо відповів Леві, — він у костелі єзуїтів готується прийняти святе хрещення. За римо-католицьким обрядом, — навіщось додав.

Раббі Нехемія Коен пополотнів.

— Що ти сказав, мерзотнику? Що ти вигадуєш?

— Я нічого не вигадую, раббі, — сказав Леві, дивлячись в очі Нехемії, розширені від жаху й страху. — Се правда. Мендель у патера Несвіцького. Якщо бажаєте його побачити, віддайте рукописи д’Альби.

— Негідник! — Коен уже сичав, заледве розуміючи, що Леві може його обманювати.

— Це ви негідник, раббі, — сказав Леві, трохи подумавши. — Ви знали, що Шабтай Цві народжений для великих звершень, а проте завжди мітили на його місце. Ви теж прагнули бути Машіахом. Не спали по ночах, гадаючи, як би його позбутися.

— Це неправда! — закричав Коен.

— Раз зачепило, виходить, правда! — розлютився Леві. — Хто підкинув Шабтаю молоду білу коброчку по дорозі в Салоніки?! Можете не зізнаватися, я знаю, що се була ваша витівка! Коброчку в плетеній посудині з кришкою ви купили в індусів, поглиначів вогню, і переправили до Туреччини, щоб один досвідчений убивця поклав її моєму братові на шию, коли той спатиме! Але ви забули, раббі, що перевернене «Машіах» читається «нахаш», змій, тому Шабтаю ніякі змії не страшні. Коброчка затишно сповзла йому на живіт, згорнулася клубочком і мирно проспала до ранку, а потім поповзла по своїх кобрячих справах у зарості ялівцю. Це вас не зупинило! Через кілька років ви підло скористалися з нагоди, щоб знищити мого брата.

Зіниці Леві звузилися, немов у дикої кішки.

— Шабтай Цві виявився розумнішим — він вибрав життя, а не смерть. Ви вже потирали руки чекаючи страти, а отут така несподіванка! Побачивши мене на площі Ринок, злякалися, що стану мстити. Якби ви віддали мені рукописи самі, я б не став відводити Менделя до єзуїтів. Поважний раббі не залишив вибору бідному туркові!

— Але що з моїм сином? — запитав Нехемія.

— Я ж сказав: беседер гамур [27] Усе гаразд ( івр .). ! Він скоро полетить від єзуїтів, як і годиться потомственному каббалістові…

— До речі, цей ключик — ваш? — Леві витяг ключа, що дав йому Несвіцький.

— Не мій, — запевнив його Коен. — Він схожий на ключ від моєї шафи, але візерунки трохи не такі. Бачите, тут дві симетричні крапельки. А в мене ручка ключа стилізована під пташине перо з оком усередині.

— Шахрай! От тобі зв’язуйся з єзуїтами!

— Але то вже ваш клопіт, — в'їдливо підштрикнув Нехемія Леві.

— Навзаєм, раббі! — посміхнувся Леві. Злість його минулась.

Він вибачив Коену все, хоча говорив у гостях в пані Сабіни, що вибачають лише християни. Сльози старого, його розгубленість і страх змусили Леві пожаліти Нехемію.

Все-таки ще нічого невідомо про Менделя, — вирішив він, — мало що може трапитись, раптом не він обіграє єзуїтів, а вони його?!

Фатих-Сулейман Кепе майже до світанку не лягав спати. Він сидів на краєчку постелі, де спала Ясмина, і думав. Війська султана Мехмета вже йшли на Львів. Кримчаки нагострювали криві шаблі. Учора в мечеті був оголошений джихад, і Фатих записався. Бо в моджахеди — тих, хто творить джихад — записалися усі його друзі з Погансько-Сарацинської. І навіть його тесть, батько Ясмини, хворий Ібрагім, теж записався.

Але, що дивно — Фатиху воювати з поляками зовсім не хотілося.