Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Ті, хто стояв на березі, співали сумні пісні про юних потопельниць, що стали «болотними дівами», царицями лілей та повелительками жаб. Але панночка не поспішала топитись: трохи поплававши, Сабінка довго витиралася, сушила мокре волосся й поверталась додому, нікому нічого не кажучи.

В одну з таких ночей, коли Сабінці було всього тринадцять років, молоденький Гнатко Несвіцький, що навчався в колегії єзуїтів разом з братом Сабіни, пішов з друзями купатися вночі на озеро. Й побачив голу, з круглим листком болотної лілеї на голові, милу Сабінку.

Правду кажучи, шляхтянка Сабіна була єдиною голою дівчинкою, яку довелось бачити Іґнатію Несвіцькому. Але все, що йому так хотілося побачити, Несвіцький побачив. Потім, коли сміхотлива навіжена Сабінка перетворилася на гарну дівчину, пані Сабіну, єзуїт Несвіцький знову зустрів її — і страшенно пошкодував про те, що став священиком.

— Тисяча єврейських чортів! — вигукнув тоді він про себе, — се не Сабіна, а втілення всіх плотських гріхів! Треба ж було вродитися такою звабливою…

Ні, слід триматися від неї подалі!

Але це ніяк не виходило, і патер Несвіцький, якщо говорити його рідною польською мовою, popal w bląd . Звідси й усі наступні лиха.

У погоні за Коенами патер Несвіцький затягнув у свої тенета, настрахавши й спантеличивши, кількох єврейських купців, що мали нещастя підписати скандальний лист Шабтаю Цві. Він натякнув, що знає про всі їхні темні оборудки, витяг із шафки перехоплені листи, де купці скаржилися на побори, лаючи покійного графа Липіцького, й навіть бажали йому якнайшвидше зійти до пекла. Добрий католик зажадав від товстосумів передати на потреби церкви солідні суми, і, озброївшись таким чином, міг тепер не економити на підкупі свідків. Брати на таке діло гроші з каси ордена Ісуса, Несвіцький встидався.

Потім єзуїт став шукати ворогів раббі Нехемії Коена. Досконало вивчивши всі деталі його життя, Несвіцький вирішив: ніхто не заподіє Коенові більшого зла, аніж шанувальники розвінчаного ним Шабтая Цві. Вони самі розтерзають львівського рабина на дрібні кавалки, хай лишень настане відповідний момент для помсти — і тоді Коену кінець.

Та передовсім Іґнатій Несвіцький наказав схопити русинку Маріцу, служанку й конфідентку пані Сабіни, звинувативши її в чарах. То була перша частина його підступного плану. Маріцу спіймали десь о четвертій, коли та поверталась з німецької крамниці, і через десять хвилин заскочена зненацька дівчина опинилась у вогкому підземеллі міської в’язниці.

Суть арешту полягала в його раптовості. Маріца не встигла нічого зрозуміти, швидко розгубилась, впала у відчай і вже не могла протистояти натиску єзуїтів, що вимагали зізнань. До такої жертви навіть застосовувати катування було зайвим: боячись за своє життя русинка мусила б негайно зізнатися, що варила з поворізника сатанинське зілля, сподіваючись ним отруїти католицьке духовенство, в тому числі й патера Несвіцького.

А також підписала кров’ю, опівночі на Кальварії угоду з нечистою силою. Яку саме, єзуїти не знали. Мабуть, до малоосвіченої служниці з’явився біс нижчого ранґу, а розплачуватися за цю допомогу Маріці довелося власним тілом, позаяк грошей у неї немає. Припустивши таке, патер Несвіцький вдоволено посміхнувся: тепер пані Сабіна, що наївно прив'язана до Маріци і вважає її своєю приятелькою, виконає все, що він захоче. Хотілося єзуїтові небагато: усього лише помилуватися на пані Сабіну місячної ночі в шатах болотної діви, голої і в лататті.

…Леві Михаель Цві написав Сабіні цидулку, однак відповіді не одержав. Сабіна поринула в німий розпач, і прислуга не передала їй цидулки, відклавши на завтра. Однак Леві вирішив пройтися увечері повз будинок пані. Зупинившись біля куща китайської троянди, Леві намагався уявити, як би він став жити разом із Сабіною, неважливо, в образі турка Османа Седе чи під своїм справжнім іменем. І раптом почув жіночий плач. Що плакала саме Сабіна, Леві не сумнівався. Він перескочив через високу огорожу й опинився в саду. На турка, у шароварах і чалмі, відразу ж накинулися хижі далматини, що не гидували чоловічиною.

Леві загорлав, на шум повискакували слуги, намагаючись відтягнути його від псячих пащек, крики долинули й до пані — і Сабіна, бліда від сліз, вийшла надвір. Упізнавши Леві, тобто книгаря Османа, вона наказала відігнати собак, ласкаво всміхнулась, спитавши, чи не покусали його далматинці і чи не треба перев'язати рани. Однак Леві сказав, що пси вчепились зубами в краї широкої східної одежі, не торкнувшись тіла, і що він купить собі нові речі замість порваних. Відпустивши слуг, пані Сабіна порушила етикет і запросила «турка» скуштувати у вітальні його улюбленого напою — кави, дорогої ще тоді дивовижі.