Ольга Токарчук - Правік та інші часи

Через два місяці, коли душевні рани Ізидора, завдані поштою, почали вже були гоїтися, надійшов офіційний лист, у якому Польська Пошта перепрошувала гр. Небеського Ізидора за те, що не вдалося віднайти загублений лист. Водночас і німецька фірма фотоапаратів засвідчувала, що вона не отримувала рекомендованого листа п. Небеського Ізидора, і тому пошти обох країн відчувають свою відповідальність за втрачений лист і пропонують потерпілому гр. Небеському Ізидорові відшкодування у розмірі двохсот злотих.

Так Ізидор став власником кругленької суми. Сто злотих одразу ж віддав Місі, а на решту купив собі альбом філателіста й кілька аркушів з марками для рекомендованих листів.

Тепер, якщо лишень не було відповіді на якийсь лист, він ішов на пошту й подавав скаргу. Коли лист знаходився, він платив півтора злотих — стільки коштувала скарга. Це було небагато, зате завжди виявлялося так, що котрийсь з десятків висланих ним листів губився, його або забували доставити, або закордонний адресат забував, що він його отримав і, здивований формулярами, котрі йому надсилала пошта, відповідав: non, nein, no.

Ізидор отримував гроші. Став повноправним членом сім’ї. Міг на себе заробити.

У Правіку, як і всюди на світі, є місця, де матерія твориться сама, сама постає з нічого. Це завжди лише малі грудочки реальности, а тому не загрожують рівновазі світу.

Такі місця є при Вольській дорозі, на схилку. Вони непоказні — мов кротовина, мов безневинна, але невигойна ранка на тілі землі. Лише Колоска знає про це і зупиняється на дорозі до Єшкотля, щоб подивитися на самотворення світу. Вона знаходить там дивні речі і не-речі: червоний камінь, не схожий на жоден інший, шматок сучкуватого дерева, колюче насіння, з якого потім у її садку виростають мізерні квіточки, помаранчеву муху, а часом лише якийсь запах. У Колоски буває враження, що непоказна кротовина творить також простір, що схилок при дорозі повільно збільшується й таким чином Малякові щороку додається поля, на якому — нічого не підозрюючи — він садить картоплю.

Колоска собі втовкмачила, ніби одного дня знайде там дитину, дівчинку, і забере її до себе, щоб та зайняла місце, яке покинула Рута. Однак якоїсь осени кротовина зникла. У наступні місяці Колоска намагалася впіймати пухирчастий простір, але нічого з того не вийшло, тож визнала, що краник самотворення помандрував куди-інде.

Здається, інше таке місце було певний час у фонтані на ринку Ташува. Водограй породжував звуки, шепотіння, шелести, а інколи в його воді знаходили якісь желеподібні мазі, збиті пасма волосся, зелені шматки великої рослини. Люди визнали, що в фонтані живе страхіття, і зруйнували його, будуючи паркінґ для автомобілів.

І, звичайно ж, існує в Правіку, як і всюди на світі, місце, де реальність зморщується, втікає зі світу, як дух із повітряної кульки. Це місце з’явилося на полях за пагорбом одразу ж після війни й відтоді збільшується дедалі виразніше. В землі утворюється вирва, яка стягує вниз, невідомо куди, жовтий пісок, пучки трави й каміння.

Дивна «Повчальна гра на одного грача» і дивні її правила. Інколи грач має враження, ніби все це він уже колись спізнав, колись грався в щось подібне або знає Гру зі снів чи, може, з книжок громадської бібліотеки, яку відвідував, коли був хлопчиком. В інструкції так написано щодо Шостого Світу:

«Шостий Світ Бог створив випадково, а потім покинув. Зробив абияк і провізорно. В цій роботі було повно вад і прогалин. Не було нічого безперечного, нічого сталого. Чорне переходило в біле, а зло іноді видавалося добром, так само як добро — злом. Отож, залишений на самого себе, Шостий Світ почав далі творити себе. Дрібні акти креації виникали нізвідки в часі і просторі. Матерія сама по собі зуміла втілитися в речі. Ночами калькувались предмети, з землі росло каміння та жили заліза, а долинами потекли нові річки.

Люди навчилися творити речі силою своєї волі і назвали себе богами. Світ був тепер наповнений мільйонами богів. Однак воля підпорядковувалась інстинктам, тому до Шостого Світу повернувся хаос. Усього було забагато, хоча ввесь час поставало ще щось нове. Час набрав обертів, а люди помирали від зусиль зробити щось, чого досі не було.

Врешті Бог повернувсь і, роздратований гармидером, знищив усе створене однією думкою. Тепер Шостий Світ стоїть порожній і глухий, як кам’яний склеп».