Ольга Токарчук - Правік та інші часи

Завдяки цим листівкам Ізидор відкрив для себе марки. Те, що вони такі маленькі, такі делікатні й піддатливі знищенню, а вони ж бо містили у собі мініатюрні світи, не вмішалося в його голові. «Зовсім як люди», — думав він і обережно, над парою чайника, відклеював їх з листів та листівок. Складав марки на газеті та розглядав їх годинами. На них були звірі й країни, коштовне каміння та риби з далеких морів, кораблі та літаки, відомі люди та історичні події. Лише одне нервувало Ізидора — що їхній делікатний малюнок псують сліди чорнильних штемпелів. Колись покійний батько показав йому, як чорнило з марки можна вивести простим домашнім способом. Достатньо курячого білка і трохи терпіння. Це була найважливіша наука, яку Ізидор отримав від батька.

Таким чином він став володарем неабиякої колекції марок. Тепер він вже сам міг писати листи, якщо мав би до кого. Думав про Руту, і кожна така думка завдавала йому болю. Рути не було, не міг написати до неї листа. Рута, ніби час, промайнула повз нього й розсипалась порохом.

Десь року шістдесят другого до Боських потрапив разом з листом Уклеї напрочуд кольоровий німецький рекламний проспект. Ізидор розглядав його цілими днями й не міг надивуватися цим довгим важковимовним словам. У громадській бібліотеці він відкопав довоєнний німецько-польський словник; у ньому було набагато більше слів, аніж те «raus», «schnell» і «Hände hoch», що їх вивчили за час війни всі мешканці Правіка. Потім хтось із дачників подарував Ізидорові маленький словничок, і Ізидор написав свого першого в житті листа. По-німецьки. «Прошу надіслати мені проспекти з машинами і туристичні проспекти. Моє прізвище Ізидор Небеський. Ось моя адреса». Наклеїв на конверт кілька своїх найкрасивіших марок і помандрував до Єшкотля на пошту. Поштарка в чорному блискучому халаті взяла від нього листа, оглянула марки і поклала його за якусь перегородку.

— Все. Дякую, — сказала вона. Ізидор тупцював з ноги на ногу й усе ще стояв біля віконечка.

— А він не пропаде? Нікуди не дінеться?

— Якщо маєш сумніви, відішли його рекомендованим. Тільки це коштуватиме дорожче.

Ізидор доклеїв марки й довго заповнював бланк. Поштарка поставила на листі номер.

За кілька тижнів Ізидорові надійшов товстий пакунок у білому конверті. Він мав чужі, зовсім інші марки, до яких не звикли Ізидорові очі. Всередині була реклама автомашин фірми «Мерседес-Бенц», а також туристичні проспекти різних бюро подорожей.

Ще ніколи в житті Ізидор не почувався таким поважним. І знову думав про Руту, оглядаючи ввечері свої проспекти.

«Мерседес-Бенц» і німецькі бюро подорожей так збадьорили Ізидора, що він почав відсилати по кілька рекомендованих листів кожного місяця. Просив також Адельку й Антека, які вчилися в школах-інтернатах десь за Кельцами, щоб вони привозили йому всілякі старі марки. Після виведення штемпелів він наклеював марки на свої листи. Іноді щастило продати комусь за невеличку суму якісь проспекти. Увесь час отримував нові проспекти та нові адреси.

Тепер він нав’язав контакти з туристичними фірмами: німецькими, швейцарськими, бельгійськими та французькими. Отримував кольорові фото Лазурового берега, понурі пейзажі Британії і кришталеві краєвиди Альп. Розглядав їх із захопленням цілими ночами, хоча знав, що для нього вони існують лише на гладенькому папері, який пахне фарбою. Показував їх Місі та її дітям. Міся казала:

— Вони такі красиві.

Потім трапилася дрібничка, котра, однак, змінила Ізидорове життя.

Пропав лист. Це був рекомендований лист, якого Ізидор надіслав до фірми фотоапаратів у Гамбурзі. З проханням про нові проспекти, звичайно. Ця фірма завжди йому відписувала, а зараз не було жодної відповіді. Всю ніч Ізидор міркував над тим, як може пропасти рекомендований лист, бо ж на нього виписується квитанція й надається номер. Хіба це не є ґарантією непорушности? Може, затримали в країні? Може, його загубив п’яний листоноша? Може, була повінь або з рейок зійшов поїзд, що віз пошту?

Наступного ранку Ізидор пішов на пошту. Поштарка в чорному халаті порадила йому подати скаргу. На бланку, через дві копірки, він виписав назву фірми, а у віконечку «відправник» — усі свої дані. Пішов додому, але не міг думати про щось інше. Якщо пропадають листи на пошті, то це не та пошта, про яку він думав із захватом. Пошта, як таємна, могутня організація, що має своїх людей у кожному місці Земної кулі. Пошта — сила, мати всіх марок, королева всіх темно-синіх листонош на світі, опікунка мільйонів листів, Повелителька Слів.