Станіслав Стеценко - Війни художників

— До речі. Здається, саме ви говорили мені про окупацію. Сьогодні СРСР приєднався до процесу. Радянські війська входять у Литву. Що ви про це скажете?

Гущенко ледь не похлинувся, згадав Ригу — ввічливого господаря кафе. Жахливо. Всі землі, милі його душі, зараз топчуть солдатські чоботи. Радянські й німецькі.

— Чи є різниця, чиї чоботи… — пробурмотів він.

— Що, прошу? — не зрозумів Гофман.

— Та нічого…

— Так що, любий друже, вам доведеться випити за успіх якщо не німецької зброї, то радянської. Чи ви вважаєте, що вторгнення німецької армії у Францію і радянської в Литву — це дві великі різниці?

— Якщо це правда, то різниці справді немає, — сумно стенув плечима Гущенко.

— То ви будете пити? — запитав Гофман. — Не кажіть, що я сюди прийшов даремно.

— Ні, не скажу. Давайте пити, мабуть, я зовсім не розуміюся на політиці. І на тому, що добре, а що погано в цьому світі. Але розповідайте далі, що там відбувається…

— Кейтель назвав фюрера найбільшим полководцем усіх часів і народів. І справді, в цій перемозі є щось фантастичне. Німецькі війська діяли проти всіх правил! Німеччина у захваті! — торжествував Гофман. — Ніхто не очікував нічого подібного. Серед військових більше ніхто не сумнівається у генії фюрера!

Гофман знову наповнив склянки. Устав, зі склянкою в руці підійшов до вікна. У напрямку центру сунув величезний натовп.

— Гер Гущенко, ідіть сюди.

— Що там відбувається? — Гущенко став поруч.

— Мітинг і святковий парад. Давайте вип’ємо за братство Німеччини й СРСР! Разом ми непереможні! Завтра Англія впаде нам під ноги, як гнилий плід. А потім прийде черга Америки! Ми — Росія і Німеччина — будемо володіти світом! Упевнений, що і СРСР, і Німеччина, як у вас там кажуть — два чоботи — пара і йдуть в одному напрямку — світ має належати сильним.

Гущенко похитав головою:

— Я не знаю, чи буде сенс у такому двополярному світі. Хоча…

— Досить нам філософствувати, гер Гущенко! Я запрошую вас на святковий парад! Давайте разом подивимося, як твориться історія! — Гофман говорив так захоплено, ніби саме він верховний творець цієї історії або принаймні одним із перших приклав до цього руку.

Вони допили шампанське і за півгодини вже стояли у величезному натовпі на Алеї Перемоги. Берлін традиційно був убраний в націонал-соціалістичні червоно-білі кольори, траплялися, правда, й триколори — німецькі державні стяги. На площі метрів за сто від них, відділений вируючим натовпом, Гітлер стояв на трибуні у простому, ледь не солдатського сукна, френчі. Зате навколо свита вся виблискувала золотом нагород й аксельбантів. Здавалося, цей блиск орденів потрібен лише для того, щоб підкреслити простоту і скромність фюрера.

Грав величезний оркестр. Усі роди військ ішли маршем перед трибуною. Вони опускали перед фюрером прапори. Важко було розрізнити вираз його обличчя. Але Гущенкові здалося, що воно сяяло посмішкою. Час од часу фюрер підіймав праву руку в вітальному жесті.

Раптом усі підвели голови: над натовпом з ревінням промчала ескадрилья винищувачів. Вони тримали стрій у вигляді величезного хреста.

Марш тривав близько двох годин. Нарешті фюрер спустився з трибуни і сів у відкритий автомобіль. Коли він проїжджав крізь натовп, шум переростав в екзальтоване ревище, й тисячі рук тягнулися до нього. Піднімали маленьких дітей догори, аби вони побачили живого напівбога і напівбог торкнувся їх якщо не рукою, то хоч поглядом. Виття хвилею супроводжувало автомобіль фюрера і його ескорт.

— Що ви скажете? — перекрикуючи рев натовпу, запитав сяючий Гофман, киваючи у напрямку, в якому зникли машини ескорту. — Берлінці шаленіють від свого улюбленого фюрера! Натовп готовий віддати за свого кумира життя!

— Це безумство! — прокричав у відповідь Гущенко. — Скажу, що в Москві регулярно відбуваються паради. Але щоб так… Ніколи не бачив нічого подібного!

Вони ледве вибралися з натовпу і пішли у напрямку Кайзердам — єдиної вулиці, куди можна було вийти із центру. Всі інші були перекриті кордонами — шеренгами солдатів у чорних мундирах і сталевих шоломах.

— Де зазвичай стоїть Сталін під час маніфестації? — запитав Гофман.

— На трибуні мавзолею Леніна на Красній площі, — відповів Гущенко.

— І лозунги схожі?

— Сталін не закликає до побудови тисячолітньої імперії німецької раси і перемоги націонал-соціалізму в Європі.

— Цікаво! Все це надзвичайно цікаво! Гущенко, якщо і справді, як автор майбутньої книги, маєте бажання глибше зрозуміти геній фюрера, то я спробую дістати для вас запрошення на грандіозний прийом з приводу нашої перемоги. У «Кроль-опері» перед елітою німецької нації виступить сам фюрер.