Станіслав Бондаренко - Кролики, ролики і Кондратюк

Дев’ятилітній Олексійчик ще ніколи не залишався сам у квартирі на ніч. Він жив з мамою, але раптом увечері прибула біла машина «Швидкої допомоги» й забрала маму до лікарні. У хлопчини аж защеміло десь під серцем. За вікном стемніло, і стало не те щоб страшно, але надто самотньо без мами й моторошно.

Прийшов дядько Дмитро («Дядім», як його величав племінник) і приніс різні солодощі, банани, круасани. А головне, він приніс… таємниці. Не всі, звичайно, – найсекретніші обіцяв лише через десять літ розповісти, коли можна буде. Тому що він – космічний вчений, засекречений, хоч і не так сильно, як його давній учитель, до якого навіть не кожен міністр міг підступитися!

– А розкажіть, Дядім, про того найсекретнішого вченого, який перші дороги в космос проектував! – попросив племінник.

І Дядім цього разу швидко погодився:

– Учений на прізвище Кондратюк, – почав Дядім, – був настільки неперевершений, що дорослі таких називають словом «Геній». Але лише тоді, коли зрозуміють, що саме створив він або як допоміг людям на Землі своєю головою.

Та про Генія Кондратюка ніхто, окрім кількох людей з уряду країни, ще не знав. Бо був таки дуже засекречений. Уряд навіть охороняв його, побоюючись, щоб не викрали Генія якісь ворожі держави і не вивідали важливі таємниці! Щоб не трапилось від того великої шкоди. Адже він знає майже все про Землю і космос. За його точним маршрутом пізніше навіть відправлять супутники до Місяця, а потім і астронавтів. Без точного ж маршруту не тільки автобус не дійде куди треба, а й космічний корабель на Місяць чи на Марс не дістанеться. По-дорослому це називається траєкторія. І якщо вона помилкова, то промахнеться-промаже у просторі корабель, пролетить планету й загубиться у безкінечному космосі серед зірок.

Ось і жив мудрий учений у втаємниченому будинку не так вже й далеко від столиці, але ближче до великого лісу. Як і багато інших учених тодішньої країни, Геній Кондратюк вже пройшов і тюрми, бо тогочасний уряд не довіряв нікому і любив лише покірних.

У ті роки був при будинку вченого навіть парк за високим парканом, був у нього й помічник разом з домогосподаркою. А з близьких жили поряд лише двоє… кроликів – Жорик та Борик. Обидва були Генієм дуже вчені-навчені. Друзями його були справжніми. І збиралися завдяки його розуму полетіти, можливо, на далеку планету, де жодна людина не бувала й ніякий собака теж. От собачки Лайка, Білка та ще Стрілка побували у космосі, але до інших планет ті чотириногі космонавти не добиралися.

Геній Кондратюк міг бачити не лише видимий нам світ, а й прихований, потаємний, і навчив братиків-кроликів мову нашу розуміти і розмовляти навіть. А на роликах, що спеціально для них придумав, вони каталися, як віртуози. Та що там кролики, коли навіть і самі ролики вміли, ну, не те щоб говорити, але розуміли слова хазяїв-кроликів. Бо всередині мали якісь розумні чіпи чи мікрокомп’ютери. І коли кролик наказував «гальмуємо!», ролики миттєво зупинялися. Отже – то не просто ковзани, а ролики-ко-ро-ли-ки! Але їздити по парку, хоч і красивому, іноді набридає, хочеться чогось більшого. Тож закортіло кроликам провідати своїх лісових родичів. І от із самого ранку…

– Ов-ва, ов-ва, а де ще два? – вигукнув кролик Борик, хоча здогадувався, що ніхто йому на це нічогісінько не відповість. Далі така вже пішла нескладуха, що описати у віршах не вистачить духу.

Кролик Жорик одразу ж припустив:

– Не сумніваюсь – саме мої ролики поцупили!..

– Чому ти завжди думаєш про найгірше? – поцікавився Жорик. – Так ти у собі вирощуєш невдаху-панікера. Може, це саме мої вкрали. В усякому разі, – додав він, наблизившись до місця, де ще зовсім недавно лежали чотири ролики, – якщо навіть не стало твоїх, усе одно ж ті, що залишилися, будуть спільними. То чого ж?..