Станіслав Стеценко - Війни художників

— Шпеєр, ви знали, що останки сина цієї великої людини досі знаходяться в Австрії? — Гітлер повернув голову до архітектора.

— Ні, мій фюрере, — той похитав головою.

Гітлер кілька хвилин мовчав, перекочуючись з носків на каблуки і з каблуків на носки. Всі також мовчали, спрямувавши погляди на нового господаря Європи. Фюрер обернувся:

— Якщо це так… Це треба з’ясувати. Негайно! Так от, я наказую вам, Брюкнер, і вам, Шпеєр! Особисто вам обом! Останки сина Наполеона мають бути доставлені сюди й поховані поряд з батьком! Це — дрібниця. Що ще я можу зробити для Наполеона? Хоча б це! А ви, Шпеєр, відповідаєте за те, щоб при перепохованні вся ця гармонія не була порушена. І… це вже стосується вас, Брюкнер, нехай Геббельс організує публікацію про цю подію в усіх французьких газетах. Нехай поїдачі жаб знають, що великий німецький народ шанує пам’ять найвеличнішого з французів.

Запала мовчанка. Гітлер, спершись на поруччя, ще довго дивився на гробницю згори вниз. Балюстрада була значно вищою за постамент, на якому стояв саркофаг. Гітлер подумки звернувся до Наполеона: «Бачиш, я прийшов до тебе. Кажуть, що моя перемога над твоєю Францією таке ж чудо, як свого часу були твої перемоги. Всі говорили, що я не мав шансів на успіх! Що я не розуміюся на військовій справі. Кретини! Я зробив усе проти правил і переміг! Бісмарк, Фрідріх Великий, ти… Раніше я й не смів порівнювати себе з вами! Але тепер все змінилося. Австрія, Чехія — то були політичні перемоги. Польща… Вони сказали, що це був випадок. Але тепер — Данія, Голландія, Бельгія, Франція, Норвегія! Це вже не випадок, а закономірність. Німеччина панує в усій Європі! І ще рано чи пізно я рушу на Схід і, обіцяю тобі, візьму реванш над Росією. Я зроблю те, що не вдалося тобі. Я об’єднаю Європу під своєю рукою. І, впевнений, вдячні нащадки побудують мені такий самий, а може, й більший, мавзолей».

Нарешті Гітлер повернувся до свити і сказав:

— Моя гробниця має бути побудована так, щоб людина не опускала, а піднімала до неї голову. Чуєте, Шпеєр? — з пафосом проголосив Гітлер, показуючи стеком, якої висоти має бути його гробниця.

— Так, мій фюрере! — відрапортував архітектор. Здається, його очі загорілися від вогню в очах Гітлера.

— Вважайте, що це частина мого заповіту. Їдьмо! — він стрімко пройшов крізь натовп.

На зворотному шляху кортеж зупинився на Єлісейських Полях, і Гітлер послав ад’ютанта дізнатися, якої ширини вулиця. Як це зробити, ніхто не знав, урешті-решт, двоє офіцерів виміряли вулицю кроками. Вийшло близько 100 метрів.

— Запам’ятайте, Шпеєр. Центральна вулиця нового Берліна має бути шириною щонайменше 120 метрів. Ні сантиметром вужчою!

На зворотному шляху Гітлер оглянув пантеон і наказав зупинитися біля церкви Сакре-Кер на Монмартрі. Повз групу людей у сірому, оточену охоронцями з автоматами, незважаючи на них, йшли парижани на вранішню молитву.

— У Парижі! Уперше в Парижі! — на обличчі фюрера грала вдоволена посмішка. — Це довго було мрією мого життя! Здається, я зараз цілком щасливий! Шпеєр, ви бачите цю красу?

— Так, мій фюрере! — догідливо кивнув Шпеєр.

— Ви, Шпеєр, за тиждень, ні, за чотири доби, маєте дати мені нові пропозиції по перебудові Берліна, він має затьмарити всі найкрасивіші міста світу! Зокрема, Париж! Колись я думав, що варто зруйнувати Париж, але зараз вирішив — у жодному разі! Ми розбудуємо Берлін так, що Париж буде лише його блідою тінню. А тепер — в аеропорт!

Коли злітна смуга аеропорту Ле-Бурже залишилась позаду, пілот Ганс Баур запросив фюрера до пілотської кабіни, аби той зміг помилуватися краєвидами Парижу з висоти пташиного польоту.

Гітлер налітав з Бауром десятки тисяч миль. Їхня дружба сягала корінням часів, коли Гітлер вів виборчу кампанію на пост рейхспрезидента і Баур ганяв із майбутнім фюрером німецького народу від міста до міста, з мітингу на мітинг. Гітлер був єдиним кандидатом, що пересувався під час виборчої кампанії літаком.

Був випадок, коли на шляху в Кіль, через хибні пеленги радіостанцій, вони заблукали над Північним морем і ледве не загинули. Баур, натрапивши на берег, знайшов залізницю і, знизившись на критичну висоту, зміг прочитати назву станції на будівлі вокзалу, зорієнтувався на місцевості й сів в аеропорту на останніх краплях керосину.

Після того чудесного порятунку фюрер обійняв Баура і назвав своїм братом.

— Вітаю, мій фюрере, — прокричав Баур крізь гуркіт двигунів, пропонуючи Гітлеру навушники з мікрофоном і крісло поряд із пілотським.