Станіслав Стеценко - Війни художників

— До Будинку інвалідів, мій фюрере, — відповів той. Він добре знав, кого Гітлер вважав найуславленішим французом. Головним місцем його бліц-візиту, звісно, була гробниця Наполеона.

Біля входу до Будинку інвалідів не було жодної людини, лише стояло кілька старовинних гармат.

— Колись із них стріляли на честь тріумфів французької зброї. А востаннє — 11 листопада 1918 року на честь капітуляції Німеччини, — зауважив фюрер. — Брюкнер, дайте вказівку, щоб ці гармати вивезли до Берліна. Німецький народ достойний мати в столиці такі реліквії. І знайдіть когось, хто розповість нам про це.

Десь знайшли якогось старенького, що відрекомендувався штатним істориком Будинку інвалідів і погодився виконати місію гіда. Перекладав Шпеєр, який непогано володів французькою.

— Що це за площа? — запитав старого фюрер, обводячи стеком двір.

— Це почесний двір, де для інвалідів влаштовували огляди військових підрозділів, — повільно, ніби обдумуючи кожне слово, відповів старий.

— А церква й зараз працює? — не дивлячись на нього, запитав Гітлер. Його погляд блукав по двору, обмацуючи всі закутки.

— Так.

— Дивно, — фюрер був байдужим до віри. — Церква працює, незважаючи на війну. А що в тому будинку? — порух стеком.

— Там тепер розташований Музей армії, де представлена ера Наполеона: демонструються похідна кімната імператора, його посмертна маска, сіро-коричневий сюртук, який він носив у засланні, й опудало улюбленого білого коня Наполеона.

— Зазирнемо, — сказав Гітлер. — Матимемо приємність доторкнутися до величі корсиканця.

Кинулися шукати ключі від музею. Ключів не було. Брюкнер запропонував вибити двері.

— Ні, — заперечливо махнув рукою фюрер. — У жодному разі. Це вже володіння великого француза. Німці не будуть турбувати його дух. Та й, урешті-решт, навіщо нам маска, сюртук. Йдемо до нього самого.

Гробниця імператора знаходилася в церкві Святого Єроніма, яка прилягала до Будинку інвалідів з двору.

— Це найкрасивіша церква Парижа, — сказав старий.

— Мотайте на вус, Шпеєр, — зауважив Гітлер, киваючи у бік старого. — Він знає, про що говорить.

— І найвища. Купол висотою 107 метрів, як і Ейфелева вежа, його видно з будь-якого району Парижа.

— Так і має бути! Місце, де його поховано, повинно бути помітним звідусіль, — зауважив Гітлер.

— Свого часу труна Наполеона, після урочистої похоронної церемонії, була установлена у каплиці Святого Єроніма до завершення робіт з реконструкції інтер’єрів. Роботи затягнулися на цілих двадцять років, так що сам архітектор Вісконті, автор проекту гробниці імператора, не дожив до їхнього закінчення.

Вони увійшли в церкву й відразу опинилися на широкій балюстраді. І побачили його. У фюрера захопило дух. Та виду він не подав. Лише, щоб опанувати себе, постукав стеком по долоні.

Гробниця була встановлена на постаменті, висіченому із зеленого граніту. Підставка й кришка саркофага — із цільних блоків червоного порфіру, підлога прикрашена мозаїкою із зображенням зірки з вибитими золотом назвами найбільших боїв, у яких перемогла наполеонівська армія. Ріволі, Маренго, Аустерліц, Фрідланд… Навколо гробниці стояло дванадцять крилатих Перемог, висічених з мармуру.

— 2 квітня 1861 року в присутності Наполеона III труна з тілом імператора була навічно замурована у саркофазі, — розмірено, ніби читаючи лекцію, розповідав старий.

— Що в гробниці, скелет? — жваво поцікавився Гітлер, не відводячи від саркофагу палаючих очей.

— Ні, тіло мало зачепив тлін. Воно лише висохло. Усередині саркофага тіло Наполеона, одягненого у військову форму командира гвардійців, до якої прикріплена широка стрічка ордена Почесного легіону. У ногах лежить трикутний капелюх. Для поховання було використано шість укладених одна в одну трун: перша із жерсті, інші — із цінної деревини, дві цинкові труни, труна з чорного дерева й дубова труна.

— Що там за напис? — стек указав напрямок. — Шпеєр, перекладіть.

— «Я бажаю, щоб мій прах спочивав на берегах Сени, серед французького народу, який я так гаряче любив».

— Фраза із заповіту імператора, — пояснив старий.

— Чому он та статуя Наполеона так дивно вдягнута? — продовжував допитувати його Гітлер. — Це ж він, я не помиляюся?

— Це — статуя Наполеона І в одязі римського імператора. Крім Наполеона, на території собору поховані майже всі його нащадки. Окрім сина, прах якого знаходиться в Австрії, — продовжував читати лекцію старий.